Як Пеппі запрошує гостей

Сьогодні Пеппі встала раніше жайворонка й старанно почала писати листи. Вона використовувала червоний олівець, який згодом став маленьким огризком. Тоді змінила його на синій, а потім на зелений, точачи їх своїми сильним зубами. Її запрошення спершу були написані на акуратних білих аркушах паперу, та коли вони закінчилися, почала писати на всьому, що тільки можна: на картоні, на зворотному боці старих непотрібних шпалер та навіть на паперових фантиках. Усю цю справу, як правило, Пеппі клала в красиві конверти, які заздалегідь придбала, і на кожен приклеювала по парі чудових марок, які в неї давно зберігалися в шафі.

Пеппі вирішила влаштувати сьогодні благодійний вечір для всього шведського містечка. У її листах було безліч помилок, але зрозуміти суть тексту можна було. Пеппі писала, що збори проводитимуться в неї на віллі близько сьомої години вечора. Присутність усіх обов'язкова, й кожен мав запросити ще всіх своїх друзів і знайомих, яких вона не знає, аби ті також прийшли.

Свою нелегку справу Пеппі закінчила тільки до обіду, змахуючи з чола краплі поту. Вона була дуже задоволена результатом. Зібрала всі листи в одну велику стопку і вийшла на вулицю до своєї хвіртки, вичікуючи листоношу. Оскільки сьогодні був четвер, чекати довго не довелося. Спочатку, пройшовши повз Пеппі, листоноша навіть не помітив її, але пізніше звернув увагу й здригнувся від подиву – стільки листів! Він підійшов ближче до рудоволосої дівчинки й спитав:

– Що ти робиш з усім цим папером?

– А що ти з ним робитимеш, якщо я його тобі віддам? – запитала Пеппі.

– Навіщо він мені? – продовжував дивуватися листоноша, знявши з себе кашкет.

– Як навіщо? – здивувалася Пеппі, – Хіба ти не листоноша, і не розносиш листи?

– Так, листоноша, і це моя робота.

– Значить, ти знаєш, що робити з усім цим, – заспокоїлася Пеппі й кинула через паркан стопку листів. Листоноша був не на стільки сильний, щоб утримати всю цю вагу паперу, тож незграбно покотився назад й гепнувся у калюжу. На щастя, листи вціліли, чого не скажеш про дядечка, у якого тепер усе боліло. Та попри це, він піднявся й, щось бурмочучи собі під ніс, почав збирати листи з землі.

– Ой, пробач мені! Я думала ти втримаєш усе це! – злякалася Пеппі й, перестрибнувши хвіртку, почала йому допомагати, – Ці листи потрібно негайно встигнути рознести по всьому містечку, інакше люди не встигнуть прийти до мене сьогодні на благодійний вечір...

– Що ще за вечір?

– Прийдеш, дізнаєшся. Ти, до речі, теж запрошений, – сказала Пеппі й широко посміхнулася, після чого встала на ноги й пішла до себе в дім готувати святкову їжу.

Сьогоднішній день напрочуд був чудовим. Сильної спеки як такої більше не було, навпаки – дмухав приємний червневий вітерець. Небо було ясним, а вулиці як завжди тихими й спокійними. Тільки на віллі «Куриця» творився якийсь гармидер: Пеппі весь день була зайнята роботою. Вона пекла пироги, готувала пудинги й робила шоколадний мус, а також не забувала й про цукрове печиво, і про кремові тістечка. Простіше кажучи – вона готувала солодкий стіл. А це, повірте, не легко.

За всім цим спостерігала мавпочка, наважившись підійти до Пеппі ближче, й теж покопошитися в інгредієнтах.

– Як не вмієш готувати, то не заважай іншим, пане Нільсоне! – наказала Пеппі.

З її будинку аж на вулицю долинало гучне пихтіння й гуркіт посудом, а з вікон вилітали хмари з борошна. Ось, що значить, готувати застілля на все місто. Це помітили Томмі з Аннікою. За сьогодні вони ще жодного разу не бачилися з Пеппі, навіть не віталися. Хоч вони ще й не отримали від Пеппі запрошення до себе в гості, але вирішили «по-старому» зайти до неї на кілька хвилин і подивитися, чим вона займається.

– Томмі! Анніко! Як же ви мені зараз потрібні! – почули брат із сестрою від своєї подруги, щойно зайшли до її дому, – Що ви тут робите?

– Дивимося, що ти тут робиш, – сказала Анніка і тут же закашлялася, надихавшись борошном. На кухні було як у тумані.

– Допоможете спекти пиріг?

– Звичайно!

– Тоді за роботу, – сказала Пеппі й кинула в Томмі величезний шматк тіста, наказавши розкачати його на метр завдовжки й метр завширшки.

Томмі слухняно виконував наказ, й Анніка теж. Їй Пеппі доручила готувати мус, та оскільки Анніка цього не вміла, то стала пекти цукрове печиво. Пеппі ж у той час готувала решту страв.

– А навіщо тобі стільки готувати? – запитав Томмі.

– Побачите. Я надіслала вам листа, в якому є запрошення до мене в гості на особливий вечір...

– О, ні! Ти знову збираєшся поїхати з татом у море, щоб стати негритянською принцесою? – вигукнула Анніка й від переживань упустила на підлогу яйце.

– Ні, дурненька! Зараз це не в моїх планах. А вечір, то, намічається благодійний! – сказала Пеппі й спробувала на смак ягідне варення для пирогів, – Треба б, підсолодити...

З цими словами вона хотіла висипати у варення весь цукор, але її вчасно зупинили Томмі з Аннікою.

– Гаразд, давайте просто готувати, й не відволікатися одне на одного! – запропонував Томмі, і всі погодилися, займаючись готуванням.

Томмі пік за рецептами своєї мами, Анніка за рецептами своєї бабусі, ну а Пеппі готувала за рецептами кока з корабля свого батька. Солодощі мали вийти чудовими. Коли діти закінчили готувати, вони почали швидко прибиратися, на додачу голосно гримлячи каструлями, ніби створюючи музику. Цей балаган чули сусіди в будинках поруч із віллою, й тут же накричали на дітей, щоб ті негайно заспокоїлися. Тоді веселощі призупинилися, і Пеппі разом із Томмі та Аннікою продовжили прибирання, не забуваючи стежити за пирогами й печивом у духовці.

Готово. Тепер настав час організувати місця для гостей на газоні. Пеппі винесла стіл й кілька стільців, а потім, зрозумівши, що цього замало для натовпу, стала викручувати собі вухо, караючи так себе за те, що не продумала усе як слід:

– Треба було мені ще написати в листах, щоб люди приносили з собою стільці!