Як Пеппі стає пані

Як добре бути морською розбійницею! – казала Пеппі, крутячи на всі боки штурвал, – Кращого життя для мене й не придумаєш! Весь час проводити у відкритих океанах, шукаючи скарби й борючись із піратами!

– Так, й справді здорово! Швидше б вирости, щоб завжди борознити морями! – погодився Томмі, тільки Анніка заперечила:

– А мені було не особливо весело! Нас у будь-який момент могли на все життя заточити у вежі. Знаєш, нас пірати вже хапали!

– І я одразу ж вас звільняла, – сказала Пеппі й крикнула гучне: «Гей-хо!».

Анніка стала ще більш обурена:

– Не говори так більше! У мене по тілу відразу мурашки від страху пробігають! – попросила її Анніка. Адже вона багато часу пробула в стресі, тому Пеппі послухалася і заспокоїла її:

– Не хвилюйся, я більше жодного разу цього не скажу, чесне слово! Я вже була морською розбійницею, тож настав час тепер мені стати справжньою пані, такою, приміром, як фру Гренберг або фру Александерсен! Ось це пані! Мені тепер більше не можна втрачати ні хвилиночки! Обіяцю, відтепер я буду найстараннішою у світі.

Томмі й Анніка підтримали цю думку, хоч трохи й сумнівалися в цьому. Навіть коли вона старається, все виходить навпаки. Та колсь Пеппі все ж має навчитися пристойно себе поводити, а одного прекрасного дня ходити разом із ними до школи.

– Ні! – вигукнула Пеппі, почувши про навчання, – Цього не бувати! Невже, щоб бути справжньою пані потрібно вчити цю вашу таблицю «поваги»? Я й так чудово знаю, як треба поважати! Від «А» до «Я»!

– Таблицю множення, а не поваги, – виправила Анніка, а потім додала, – Усі дорослі люди знають її, і не тільки, а й багато іншого, тому їм завжди є про що поговорити...

– Ну вже дудки! – знову похмурішала Пеппі, – Я не знаю цих таблиць й можу базікати про все з ранку до ночі! Запитайте мене про що-небудь, і я розповім вам безліч історій!

– А ще, – додав до слів сестри Томмі, – справжні пані та панове ніколи не брешуть.

– Це що ж, мені перестати брехати!? – Пеппі відчепилася від штурвала і почала ходити вперед-назад кораблем, напружено думаючи, – Тобто, щоб стати пані, мені потрібно бути як усі важливі тітоньки, можливо, тоді я поводитимуся спокійно і не нестиму нісенітниці. Але якщо я братиму з них приклад, тоді мені потрібна елегантна сукня і зачіска, прямо як у вашої мами!

Розмовляючи, діти швидко скоротали час й незабаром припливли до порту їхнього шведського містечка. Помітивши їхній корабель усі місцеві та дітлахи повибігали на вулиці, щоб провести Пеппі разом із Томмі та Аннікою аж до самої вілли «Куриця», де вони розкажуть їм про свої пригоди.

– Вітаю, вітаю! Я всіх рада бачити! Прошу, будь ласка, зійти на землю! – Пеппі почала змінюватися на даму щойно вийшла з піратського корабля й вже здавалася собі цілком ввічливою й чарівною.

Усі діти вмить прилипли до Пеппі, дуже скучивши за три тижні її відсутності. Без неї на вулицях було так тихо, немов у місті ніхто й не жив. І на віллі Пеппі стало надзвичайно спокійно, тож, щоразу бачачи коня, який стояв на терасі, усім здавалося, що вона от-от вийде з хати й зробить радісне «колесо», але Пеппі на той час перебувала далеко. За Томмі та Аннікою всі також скучили, адже з ними куди веселіше бавитися на літніх канікулах.

І ось нарешті, двері хвіртки вілли «Куриця» відчинилися з колишнім скрипом й на газон вийшла Пеппі Довгапанчоха. Томмі та Анніці пощастило повернутися додому раніше, ніж мали приїхати їхні батьки, тож могли ще кілька останніх днів провести в Пеппі. Але спершу брат із сестрою забігли до себе в дім, щоб як слід привести себе до ладу. Вони ретельного вимили обличчя та вуха, вдягнули новенький чистий одяг й невдовзі виглядали як колись – не морськими пустунами, а порядними дітьми. Вони повернулися до своєї подруги й стали весело розповідати історії всім знайомим. Бувало, навіть перехожі зупинялися на якийсь час біля вілли «Куриця», щоб послухати.

Наступного дня, брат з сестрою знову побігли гуляти до Пеппі, взявши з собою трохи печива, яке спекла їм мама перед від'їздом. А Пеппі тим часом щосили порпалася у своїх речах, поставивши будинок догори дриґом. Томмі й Анніка були здивовані бачачи її такою настільки спантеличеною, а чим, незрозуміло.

– Що ти робиш? – запитав Томмі.

Пеппі не відповіла, лише важко зітхнула. Тоді Томмі знову її запитав:

– Що ти шукаєш?

– Що? – нарешті схаменулася Пеппі й змахнула волосся з обличчя, – Що я роблю? Дорогий Томмі, я займаюся важливими справами...

– Якими це ще справами? – поцікавилася Анніка.

Пеппі почала пояснювати:

– Усяка справжня пані повинна мати відповідний вигляд. Ось я й шукаю свою довгу розкішну сукню, велику накрохмалену перуку і сотню бантиків...

– Сотню бантиків? – перепитали брат із сестрою, – Хіба в тебе є стільки? Та й навіщо?

– А тому, що так я матиму прекрасніший вигляд, ніж зазвичай. Але як я вже зрозуміла, що ані сукні, ані бантиків у мене немає. Доведеться йти в магазин.

Недовго думаючи, Пеппі взяла з десяток золотих монет із нової скрині, набитої скарбами, і пішла на головну площу, де повнісінько магазинів. Як вона казала, тільки там є гідна її сукня.