Як Пеппі забирає скарби

Діти разом із Пеппіним батьком уже бігли до вкраденого дітьми корабля. Аж раптом, Пеппі зупинилася біля бару, в якому вони нещодавно познайомилися з Марко.

– Біжіть до корабля і відчалюйте, я вас наздожену.

– Ти куди? – вигукнула Анніка.

– Не хвилюйся. Я тільки скажу дещо Марко, а тоді миттю повернуся, – сказала Пеппі й забігла в піратський заклад.

У барі обставини не змінювалися. Грізний старик біля барної стійки, як зазвичай, кричав на Марко, змушуючи його важко працювати. Але тут Пеппі знову провчила старого, повісивши його на стінку на цвях. Потім вона дістала зі своєї кишені кілька золотих монет і віддала їх Марко.

– Ось, тримай. Бери їх й тікай з цього місця якомога швидше!

Марко взяв монети й був у нестямі від щастя. Тепер він був вільний!

– Ти дуже добра! – сказав Марко й обійняв Пеппі. Більше він не знав, як можна віддячити й радісно втік.

– Бажаю удачі! – сказала на прощання Пеппі й побігла до корабля.

Але куди ж без її улюблених піратів? Кровожерливий Свенте і Чижик-Ножик встали в неї на шляху і хотіли було її вже заточити в темницю, але Пеппі їх поборола. А потім якнайшвидше залізла на борт корабля і разом з усіма стала пливсти на інший острів, де були заховані скарби. Ефраїм не міг допустити того, щоб золото потрапило до рук піратів. Усім хотілося якнайшвидше його забрати, щоб вирушити назад додому у своє миле шведське містечко, де на них давно чекають місцеві дітлахи та кінь Пеппі.

З берега Така-Туки досі було чутно голос Чижика-Ножика, який командував піратами:

– Заряджайте гармати! Швидше, швидше!

– Ви спочатку навчіться стріляти з гармат! А то стріляєте, як п'яні! – крикнула піратам Пеппі.

– Ви чуєте? – запитав докірливо Чижик, – Ви стріляєте як п'яні! Ви що, справді п'яні?

– Ми не п'яні! – відповів один із піратів.

Але всі ці розмови про гармати були зайвими. Жодна з них не влучила в корабель, а отже, головорізи упустили Ефраїма і Пеппі Довгапанчоху.

Нарешті батько і дочка, які возз'єдналися, могли розслабитися й спокійно пливсти на інший острів. Більше пірати їх не затримували й Така-Тука була далеко.

– Ти хоробра дівчинка, – сказав зворушливо Ефраїм та розцілував щоки своєї дочки.

– Уся в тебе, – відповіла Пеппі, а потім додала, – Але не я одна хоробра, мені допомагали Томмі й Анніка! Не можна про них забувати!

Тоді Ефраїм посміхнувся і цим дітям, міцно потиснувши їм руки й щиро подякувавши.

Дорогою до іншого острова нашим героям зустрілися інші пірати: Одноокий Оскар і Тайлі. Пеппі не могла втриматися, щоб ще раз не познущатися з них. Вона знову їм закричала:

– Оскаре! Довго ж ти плив сюди! Ви якраз вчасно до Кровожерливого Свенте, адже йому дуже потрібне підкріплення!

– Ми ще повернемо собі корабель! – обурився один із піратів, що гребли в човні, а Пеппі продовжувала спокійно пливсти на їхньому кораблі.

Тут Ефраїм запитав:

– Пеппі, хто вони? Ти їх знаєш?

– Зараз розкажемо, – сказала Пеппі й разом із Томмі та Аннікою почали розповідати Ефраїму все від самого початку. Брат із сестрою активно підхоплювали Пеппі, доповнюючи кожне її слово з цієї історії.

Настав час поїсти, усі були дуже голодні. У каюті після захоплення корабля залишилося достатньо ще для всіх делікатесів: морепродукти, м'ясо, тропічні фрукти, соковиті кавуни та свіжовичавлені соки. Нарешті всі почувалися добре.

– Що буде далі? – запитав якось за обідом Томмі.

– Можу сказати, – почала Пеппі, – Зараз Кровожерливий Свенте з Чижиком-Ножиком сядуть на свій корабель і попливуть за нами на всіх вітрилах, адже вони хочуть висадитися на острів раніше за нас й забрати скарби. Тату, – звернулася вона до Ефраїма, – Чому ти не міг збрехати про те, де заховано золото? Ти ж так добре вмієш брехати.

– Я не міг, вони мене катували! Ти ж знаєш, я страшенно боюся лоскоту...

– Брехати не можна, навіть коли лоскочуть пірати, – зарозуміло мовила Анніка, – До того ж ми все одно опинимося там раніше за них.

На цьому всі погодилися і вирішили закінчувати бенкет. Капітан Ефраїм Довгапанчоха встав за штурвал, а діти нарешті пішли відпочивати в каюту, солодко заснувши.

Корабель провів цілий день і цілу ніч у морі, а на ранок дістався до острова Мануа-Кая. Там і були заховані скарби. Цього ранку Анніка прокинулася раніше за всіх, щоб приготувати кожному по ароматній чашечці кави. На цей запах прокинулися і Пеппі з Томмі. Вони вийшли на борт корабля й стали дивитися на острів.

– Ох, Мануа-Кая... Там загинув Фрідольф і вся моя команда... – сказав сумно Ефраїм, і по його щоці покотилася гірка сльоза.

– Чому? – запитав Томмі, в його голосі було чутно розчарування. Він ніяк не міг у це повірити.

– Коли мене спіймали пірати дорогою до фортеці, – почав розповідати Ефраїм, – Вони висадили всіх моїх людей на цьому острові, залишаючи на голодну смерть...

– Не хвилюйся, тату! – втішила його Пеппі, – Можливо, вони не померли з голоду! На острові повнісінько кокосів і бананів, причому дуже смачних.