Як Пеппі забирає скарби

Діти разом із Пеппіним батьком уже бігли до вкраденого дітьми корабля. Аж раптом Пеппі різко зупинилася біля бару, в якому вони нещодавно познайомилися з Марко.

– Біжіть до корабля і відчалюйте, я вас наздожену...

– Пеппі, ти куди? – вигукнула Анніка.

– Не хвилюйся. Я тільки скажу дещо Марко, а тоді миттю повернуся, – сказала Пеппі й забігла в піратський заклад.

У барі обставини не змінювалися. Грізний старик біля барної стійки, як зазвичай, кричав на Марко, змушуючи його важко працювати. Але тут Пеппі як ні в чому не бувало знову провчила старого, повісивши його на стінку на цвях. Потім вона дістала зі своєї кишені кілька золотих монет і віддала їх Марко.

– Ось, тримай. Бери їх й тікай з цього місця якомога швидше!

Марко взяв монети й був у нестямі від щастя, що тепер він був вільний!

– Ти дуже добра! – сказав Марко й обійняв Пеппі. Більше він не знав, як можна віддячити й радісно втік.

– Бажаю удачі! – сказала на прощання Пеппі й побігла до корабля.

Але куди ж без її улюблених піратів? Кровожерливий Свенте і Чижик-Ножик встали в неї на шляху і хотіли було її вже заточити в темницю, але Пеппі їх поборола. А потім якнайшвидше залізла на борт корабля і разом з усіма стала відчалювати на інший острів, де були заховані скарби. Ефроїм не міг допустити того, щоб золото потрапило до рук піратів. Усім хотілося якнайшвидше його забрати, щоб вирушити назад додому, у своє миле шведське містечко, де на них давно чекають місцеві дітлахим та кінь Пеппі.

З берега Така-Туки почувся голос Чижика-Ножика, який командував піратами:

– Заряджайте гармати! Швидше, швидше!

– Ви спочатку навчіться стріляти з гармат! А то стріляєте, як п'яні! – крикнула піратам Пеппі.

– Ви чуєте? – запитав докірливо Чижик, – Ви стріляєте як п'яні! Ви що, справді п'яні?

– Ми не п'яні! – відповів один із піратів.

Але всі ці розмови про гармати були зайвими. Жодна з них не влучила в корабель, а отже, головорізи упустили Ероїма і Пеппі Довгапанчоху.

Нарешті батько і дочка, які возз'єдналися, могли розслабитися й спокійно плисти додому. Більше пірати їх не затримували й Така-Тука була далеко на горизонті.

– Ти хоробра дівчинка, – сказав зворушливо Ефроїм та розцілував щоки своєї дочки.

– Уся в тебе, – відповіла Пеппі, а потім додала, – Але не я одна хоробра, мені допомагали Томмі й Анніка! Не можна про них забувати!

Тоді Ефроїм посміхнувся і цим дітям, міцно потиснувши їм руки й щиро подякувавши.

Дорогою до іншого острова нашим героям зустрілися інші пірати: Одноокий Оскар і Тайлі. Пеппі не могла втриматися, щоб ще раз не познущатися над ними. Вона знову їм закричала: «Оскар! Довго ж ти плив сюди! Ви якраз вчасно до Кровожерливого Свенте, адже йому дуже потрібне підкріплення!».

– Ми ще повернемо собі корабель! – обурився один із піратів, що гребли в човні, а Пеппі продовжувала спокійно плисти на їхньому кораблі.

Тут Ефроїм запитав:

– Пеппі, хто вони? Ти їх знаєш?

– Зараз розповімо, – сказала Пеппі й разом із Томмі та Аннікою почали розповідати Ефроїму все від самого початку. Брат із сестрою активно підхоплювали Пеппі, доповнюючи кожне її слово з цієї історії.

Настав час поїсти. Усі були дуже голодні. У каюті після захоплення корабля залишилося достатньо ще для всіх делікатесів: морепродукти, м'ясо, тропічні фрукти, соковиті кавуни та свіжовичавлені соки. Нарешті всі почувалися добре.

– Що буде далі? – запитав якось за обідом Томмі.

– Можу сказати, – почала Пеппі, – зараз Кровожерливий Свенте з Чижиком-Ножиком сядуть на свій корабель і попливуть за нами на всіх вітрилах, адже вони хочуть висадитися на острів раніше за нас й забрати скарби! Тату, – звернулася вона до Ероїма, – Чому ти не міг збрехати про те, де заховано золото? Ти ж так добре вмієш брехати.

– Я не міг! Вони мене катували! Ти ж знаєш, я страшенно боюся лоскоту...

– Брехати не можна, навіть коли лоскочуть пірати, – порозумнішала Анніка, – До того ж ми все одно опинимося там раніше за них.

На цьому всі погодилися і вирішили закінчувати бенкет. Капітан Ефроїм Довгапанчоха встав за штурвал, а діти нарешті пішли відпочивати в каюту, солодко заснувши.

Корабель провів цілий день і цілу ніч у морі, а на ранок дістався до острова Мануа-Кая. Там і були заховані скарби. Цього ранку Анніка прокинулася раніше за всіх, щоб приготувати кожному по ароматній чашечці кави. На цей запах прокинулися і Пеппі з Томмі. Вони вийшли на борт корабля й стали дивитися на острів.

– Ох, Мануа-Кая... Там загинув Фрідольф, і вся моя команда... – сказав сумно Ефроїм і по його щоці покотилася гірка сльоза.

– Чому? – запитав Томмі, в його голосі було чутно розчарування. Він ніяк не міг у це повірити.

– Коли мене спіймали пірати дорогою до фортеці, – почав розповідати Ефроїм, – Вони висадили всіх моїх людей на цьому острові, залишаючт на голодну смерть...

– Не хвилюйся, тату! – втішила його Пеппі, – Можливо, вони не померли з голоду! На острові повнісінько кокосів і бананів, причому дуже смачних.