Як Пеппі виконує місію

казано – зроблено! Пеппі йшла піратськими місцинами з великою бочкою набитою порохом у руках. Хоч морські розбійники тоді й бачили її на вулицях, але не чіпали, бо боялися вибухнути. Усі попритискалися до стін й боялися навіть крикнути: «Тримайте її!». Тому, рудоволоса дівчинка могла спокійно розгулювати серед піратів, насвистуючи улюблену мелодію.

З Пеппі були й Томмі з Аннікою. Разом вони стали розсипати цей чорний порошок уздовж й впоперек усієї вежі, де був захований Пеппін батько. Потім вони всі відійшли на безпечну відстань й кинули запалений сірник на порох. «Бум! Бах! Ба-бах!» – тільки й чулося по всьому острову Така-Тука.

– Ти чув, Кровожерливий Свенте? – запитав Чижик-Ножик, говорячи про вибухи.

– Що чув? Не тягни!

– Щось схоже на вибухи...

– Ти завжди був боягузом! – рявкнув Свенте і не став звертати на це уваги.

– Але я боюся тільки грому... – продовжував Чижик говорити тремтячим голосом.

– І ти хочеш бути піратом? Не головоріз, а ганчірка – ось ти хто! Ходімо, – закінчив Свенте.

Поки пірати спілкувалися, Пеппі все підривала й підривала шлях до свого тата в підземеллі, щоразу визираючи його.

Пірати не знали, що це були за звуки й до чого вони призведуть. Тож Кровожерливому Свенті та Чижику-Ножику треба було вже зараз же дізнатися, де захований скарб. Вони бігом вирушили до ув'язненого.

– Живо вставай! Підіймайся, жирний гарбузе! – крикнув Свенте й придавив Ероїма до стіни, – Якщо ти зараз же не скажеш, де золото: тобі кінець!

– Відповідай, противний! – підхопив Чижик-Ножик і штовхнув Ероїма в живіт, через що той засміявся, – Ти що, боїшся лоскоту? – запитав пірат й знову ткнув його в живіт, після чого Ефроїм знехотя засміявся голосніше.

– Тепер у нас є засіб, який розв'яже тобі язика! – зрадів Свенте, – Говори, інакше ми залоскочемо тебе до смерті!

Головорізи почали катувати: вони обидва стали його лоскотати, намагаючись дізнатися секрет захованого золота, але Ефроїм, не дивлячись на все, тримався і не видавав нічого, окрім сміху.

Йшов час, і Ефроїму вже ставало недобре. Він не зміг більше тримати таємницю й виклав усе, що знав про коштовності. Нарешті пірати його відпустили та перестали лоскотати, запам'ятавши кожне його слово. Перед тим як піти, Чижик-Ножик на радощах вирішив дати бідному в'язневі вдвічі більше хліба й води, попри те, що в підземеллі він мав голодувати.

– А ви хіба не звільните мене? – запитав Ефроїм, згадавши домовленість із піратами.

– Ні, поки що не відпускаємо! Раптом ти нам збрехав, і в нас не буде ніякого скарбу? – пояснив Свенте й радісно пішов зі своїм напарником.

Усе. Настав кінець. Тепер Ероїма нічого не врятує... Хоча ні, Пеппі! Пеппі довелося витратити багато пороху на фортецю, щоб урятувати свого батька, підриваючи кожну цеглинку.

– Тату! – весело вигукнула вона. Пеппі була рада знову побачити свою рідну людину, – Ходімо швидше! Нам треба звідси вибиратися!

– Я не можу! Я прикутий! – сказав Ефроїм і показав на вантаж, прив'язаний до його ноги.

– Нічого, тату, я зараз розірву цей ланцюг! А чому ти його не розірвеш сам?

– У мене немає сил, я такий голодний...

Ситуація була неспокійна: папуга бив на сполох, кричачи й бунтуючи, а всюди все ще літав пил після вибухів, тому усе було погано видно, наче в тумані. Незабаром, Ефроїм був вільний і можна було рятуватися, але через товстий живіт Ероїма швидко втекти не вийде. Він застряг, коли спробував втекти через розбомблені дірки в стінах. І ось у найбільш невідповідний момент прибігли перелякані Чижик і Свенте з підмогою.

– Тягни мене, Пеппі! Тягни! – кричав Ефроїм, пірати були майже біля нього.

– Стій, противний! – кричали головорізи, але було пізно. Їхньому в'язню вже вдалося сховатися з поля зору.

– Лізь за ним! – наказав Свенте Чижику-Ножику, і тоді пірат пішов шляхом Ероїма й теж поліз через дірку в стіні. А Кровожерливий Свенте продовжив віддавати всім накази, – Та не стійте ж ви без діла! Біжіть на пляжі й оточіть Пеппі Довгапанчоху разом із ним! Не дайте їм піти!

На щастя, пірати не встигли цього зробити, адже Ефроїм разом із Пеппі та її друзями вже були на половині шлху до свого корабля.

Сказано – зроблено! Пеппі йшла піратськими місцинами з великою бочкою набитою порохом у руках. Хоч морські розбійники тоді й бачили її на вулицях, але не чіпали, бо боялися вибухнути. Усі попритискалися до стін й боялися навіть крикнути: «Тримайте її!». Тому, рудоволоса дівчинка могла спокійно розгулювати серед піратів, насвистуючи улюблену мелодію.

З Пеппі були й Томмі з Аннікою. Разом вони стали розсипати цей чорний порошок уздовж й впоперек усієї вежі, де був захований Пеппін батько. Потім вони всі відійшли на безпечну відстань й кинули запалений сірник на порох. «Бум! Бах! Ба-бах!» – тільки й чулося по всьому острову Така-Тука.

– Ти чув, Кровожерливий Свенте? – запитав Чижик-Ножик, говорячи про вибухи.

– Що чув? Не тягни!

– Щось схоже на вибухи...

– Ти завжди був боягузом! – рявкнув Свенте і не став звертати на це уваги.