Як Пеппі виконує місію

Сказано – зроблено! Пеппі йшла піратськими місцинами з великою бочкою набитою порохом. Хоч морські розбійники тоді й бачили її на вулицях, але не чіпали, бо боялися підірватися. Усі попритискалися до стін й не насмілювалися навіть крикнути: «Тримайте її!». Тому, рудоволоса дівчинка спокійно йшла, насвистуючи улюблену мелодію.

З Пеппі тоді були й Томмі з Аннікою. Разом вони стали розсипати цей чорний порошок уздовж й впоперек усієї вежі, де був захований Пеппін батько. Потім вони всі відійшли на безпечну відстань й кинули запалений сірник на порох.

«Бум! Бах! Ба-бах!» – тільки й чулося по всьому острову Така-Тука.

– Ти чув, Кровожерливий Свенте? – запитав Чижик-Ножик.

– Що чув? Не тягни!

– Щось схоже на вибухи...

– Ти завжди був боягузом! – рявкнув Свенте і не став звертати на це уваги.

– Але я боюся тільки грому... – продовжував Чижик говорити тремтячим голосом.

– І ти хочеш бути піратом? Не головоріз, а ганчірка – ось ти хто! Ходімо, – закінчив Свенте.

Поки пірати спілкувалися, Пеппі все підривала й підривала шлях до свого тата в підземеллі, щоразу визираючи його.

Кровожерливий Свента та Чижик-Ножик здогадалися, до чого можуть призвести ці звуки, тож негайно прибігли до ув'язненого.

– Вставай! Підіймайся, жирний гарбузе! – крикнув Свенте й придавив Ефраїма до стіни, – Якщо ти зараз же не скажеш, де золото: тобі кінець!

– Відповідай, противний! – підхопив Чижик-Ножик і штовхнув Ефраїма в живіт, через що той засміявся, – Ти що, боїшся лоскоту? – запитав пірат й знову ткнув його в живіт, після чого Ефраїм знехотя засміявся голосніше.

– Тепер у нас є засіб, який розв'яже тобі язика! – зрадів Свенте, – Говори, інакше ми залоскочемо тебе до смерті!

Головорізи почали катувати: вони обидва стали його лоскотати, намагаючись дізнатися шлях до захованого золота, але Ефраїм, попри все тримався і не видавав нічого, окрім сміху.

Йшов час, і Ефраїму вже ставало недобре. Він більше не міг тримати таємницю й виклав усе, що знав про коштовності. Нарешті пірати його відпустили та перестали лоскотати, запам'ятавши кожне його слово. Перед тим як піти, Чижик-Ножик на радощах вирішив дати бідному в'язневі вдвічі більше хліба й води, попри те, що в підземеллі він мав голодувати.

– А ви хіба не звільните мене? – запитав Ефраїм, згадавши домовленість із піратами.

– Ні, поки що не відпускаємо! Раптом ти нам збрехав, і в нас не буде ніякого скарбу? – пояснив Свенте й пішов зі своїм напарником.

Усе. Тепер це справжній кінець. Ефраїма нічого не врятує... Хоча ні, Пеппі! Пеппі довелося витратити чимало пороху на фортецю, та вона все ж змогла дістатися до нього.

– Тату! – весело вигукнула вона. Пеппі була рада знову побачити свою рідну людину, – Ходімо швидше! Нам треба звідси вибиратися!

– Я не можу! Я прикутий! – сказав Ефраїм і показав на вантаж, прив'язаний до його ноги.

– Нічого, тату, я розірву цей ланцюг! А чому ти його не розірвеш сам?

– У мене немає сил, я такий голодний...

Ситуація була неспокійна: папуга бив на сполох, кричачи й бунтуючи, а всюди все ще літав пил після вибухів, тому усе було наче в тумані. Незабаром Ефраїм був вільний, та от через свій товстий живіт він застряг, коли спробував втекти через розбомблені дірки в стінах. І в цей найбільш напружений момент прибігли перелякані Чижик і Свенте з підмогою.

– Тягни мене, Пеппі! Тягни! – кричав Ефраїм.

– Стій, поганий! – кричали головорізи, але було пізно. Їхньому в'язню вже вдалося сховатися з поля зору.

– Лізь за ним! – наказав Свенте Чижику-Ножику, і тоді пірат пішов шляхом Ефраїма й теж поліз через дірку в стіні. А Кровожерливий Свенте продовжив віддавати всім накази, – Та не стійте ж ви без діла! Біжіть на пляж й оточіть Пеппі разом із ним! Не дайте їм піти!

На щастя, пірати не встигли цього зробити, адже Ефраїм разом із Пеппі та її друзями вже були на половині шляху до свого корабля.