Як Пеппі прокрадається на Така-Туку

Поки Ефраїм чахнув у башті піратів й відчайдушно кидав усе нові й нові пляшкові листи в море, Пеппі, Томмі й Анніка вже продумували план, як потрапити всередину фортеці. Зовні цей острів друзі вже оглянули, а що всередині за цією довгою стіною? Там, як усі припускали, мало бути містечко з вежами для в'язнів. Діти сховали свій корабель подалі від піратських очей і, притулившись до стіни, стали потроху пробиратися всередину.

Кожен з дітей по черзі ховався за каменюками, щоб їх не побачили сторожі. Ці підступні люди ходили вздовж і впоперек усього берега, вишукуючи непроханих гостей. Знаючи, про «малоймовірний» прихід Пеппі Довгапанчохи, головні пірати наказали всім бути напоготові.

Діти чекали, поки величезні масивні ворота відкриються. Нарешті це сталося. Звідти пірати вивезли десятки гармат для бойової готовності. Тієї митті Пеппі разом із Томмі та Аннікою швидко й непомітно, наче миші, зайшли всередину. На щастя, їх ніхто не помітив. Головорізи були злі, тому не звертали ні на кого уваги. Тільки бурчали й нібито виконували накази.

Половину роботи було зроблено – тепер діти у Така-Туці. Але де шукати Пеппіного батька? Бачачи піратів, Томмі й Анніці весь час ставало моторошно, а от Пеппі з цікавістю всіх розглядала. Головорізи були жах які брудні й у порваному одязі. Кожен мав шаблю або пістолет. У реальності вони виглядали не так, як у пригодницьких книжках Томмі. Пірати були суворішими й небезпечнішими. Але ніхто з друзів не збирався здаватися через страх. Ефраїма потрібно звільнити, і крапка.

Діти швидко й успішно проходили чергові піратські місця та вулиці, ховаючись за кожним кутом, каменем, барильцем або чимось іншим, де їх було не видно. Як ось, вони заблукали у якомусь провулку, де усі пірати були п'яні. Це тому, що там було багато барів, тож Пеппі, Томмі та Анніка могли спокійно пересуватися і не ховатися. Все одно п'яницям було не до них, а багато хто просто спав або не мав сил їх зупинити.

Пірати співали свої пісні. Значить, ще могли говорити. Пеппі зупинилася і зазирнула в одне з вікон пивного бару, звідки лунали веселі крики та цокання кухлів із пивом.

– Зайдемо туди? – весело запропонувала вона.

– Навіщо, Пеппі? Нам не можна туди ходити! Ми що, будемо пити? – здивувався Томмі.

– Ми не збираємося пити! – відмовила Пеппі, – Може там якийсь дядечко видасть нам, де мій тато, і ми підемо правильною дорогою.

– Тоді непогана ідея! – підтримали брат із сестрою й увійшли до бару.

У закладі стояла звичайна атмосфера. Там було багато чоловіків, які пили, веселилися, танцювали, галасували, а дехто грав у карти та кістки. Раптом, звідкись узявся темноволосий хлопчик-офіціант у морському пошарпаному одязі. Він гукнув дітям:

– Гей! Сідайте сюди! – і посадив Пеппі, Томмі й Анніку за одним зі столиків, де стояла апетитна їжа.

Але не встигнувши промовити більше жодного слова, його покликав старий, що стояв за барною стійкою: «Марко! Йди туди!», – і погнав його до іншого столика. Було видно, що ця людина грубо з ним поводилася й весь час наказувала швидко виконувати роботу.

– Коли я була піратом, то танцювала так само як зараз вони. Було чудово, повірте, – сказала Пеппі, дивлячись на чоловіків.

– Ти ж ніколи не була піратом! Хіба ти могла так танцювати? – здивувалася Анніка, і та відповіла:

– Правду кажеш, не була. Але в майбутньому, ставши морською розбійницею, я так буду говорити.

Раптом ця розмова перервалася, і якісь двоє п'яних підійшли до Пеппі. Вони усміхалися та сміялися. Один смикав її за руді косиці, що стирчали в різні боки, а інший танцював перед нею незграбне фламенко. Усі ці дії були незрозуміло навіщо. Та потім і Пеппі вирішила протанцювати своїх кілька рухів.

«Оле!», – вигукнула вона, й пірат здивувався її майстерності. Тоді інший, не менш п'яний, почав говорити їй щось своєю мовою.

– Що він каже? – запитав Томмі.

– А хто його знає? – простодушно сказала Пеппі, не перестаючи дивитися на смішних чоловіків.

Пізніше, ці двоє п'яниць відійшли від Пеппі й підійшли до Марко, щоб штовхнути його. Їм було смішно з цього, а от бідолашний хлопчик упустив усю їжу зі своєї таці й боляче впав. Потім чоловіки прокричали йому: «Не боїшся лоскоту?» – й стали його лоскотати. Тут із барної стійки підірвався злий старий й почав штовхати Марко, щоразу примовляючи: «Вставай! Вставай, ледарю! Неси їжу, негайно!».

– От негідники! – розлютилася Пеппі, бачачи все, що відбувалося з невинним хлопчиком, – Дивіться! – крикнула вона всім піратам у барі, – Зараз я провчу цього старого нахабу!

І з цими словами вона твердим кроком підійшла до старого. Вона підняла його своїми дужими руками й підкинула в повітрі кілька разів, налякавши до смерті, а потім повісила його за гачок на стіну.

– Повиси-но тут, – сказала вона йому, – Марко не винен, ти це прекрасно знаєш, грубіяне! Ті чоловіки вибили в нього тацю! – далі Пеппі стала звертатися до тих двох піратів, – Я взагалі не розумію, що ви ще тут робите, нахабні п'яниці! Саме час відправити вас додому. Передавайте своїм мамам «привіт»!

Пеппі взяла одного пірата та викинула прямо у вікно. Потім вона викинула і другого, тільки вже в інше вікно. Скло на вікнах порозбивалося, а від тих піратів не лишилося й сліду.