Як Пеппі обманює піратів

Всі не тільки вдивлялися, а й прислухалися: море було тихим. Раптом звідти почали доноситися різні голоси, ніби в морі співав цілий хор.

– Схоже на спів матросів. – зауважив Томмі, а ось Пеппі помітила дещо інше.

– Точніше на спів піратіа. Дивіться!

На обрії виднівся величезний корабель. На його чорних вітрилах був чіткий малюнок черепа та перехрещених кісток. Там дійсно були пірати. Корабель був далеко, але не настільки, щоб Анніка була спокійна:

– А раптом це Кровожерливий Свенте зі своїми піратами й в них твій батько? – вона не була готова зустрітися з ними прямо зараз.

– Зараз я дізнаюся, – сказала Пеппі, й недовго думаючи, попливла до корабля.

Проте спокійно дістатися піратів не вийшло: Пеппі оточили дві хижі акули. Анніка заволала не своїм голосом, але Пеппі подумки сказала: «Нічого, я з цим розберуся», – й ще ближче до них підпливла. Вона стукнула обох акул своїми дужими руками й ті вмить попливли, з синцями на головах. Пеппі не вперше спілкується з морськими негідниками. Тепер вона могла спокійно допливсти й понишпорити на кораблі.

Пірати грізно розмовляли між собою на кораблі. Виявилося, це не ті пірати, які потрібні дітям. Але Пеппі ще не збиралася покидати їхній корабель. Їй було цікаво спостерігати за ними.

– …Що сталося, Одноокий? Ти щось зарано! – сказав один з головорізів іншому, який щойно вийшов з комірчини.

– Навіть морським розбійникам треба інколи виспатися! – гаркнув Оскар, – Увечері вирушаємо в дорогу!

– Ото буде весело! Сподіваюся, люди на борту не збунтуються!

– Так, – погодився Оскар, – Сподіваємося. Адже разом з тобою, Тайлі, ми найнебезпечніші пірати на всьому білому світі! Нас всі слухатимуться!..

Розмова була дивною, якоюсь обривчастою, адже Пеппі було погано чути через хвилі, що розбивалися об корабель. Цей звук багато чого заглушував, та все ж таки дещо вона змогла розчути. Пірати почали розмовляти про Така-Туку.

– Ми всім тут покажемо, на що ми здатні! – радів Тайлі.

– Ще б пак! А особливо покажемо Свенте! Триматимемо його на хлібі з водою, поки він не скаже нам, де приховані скарби! Він помре від злості, коли ми це зробимо!

– А коли отримаємо скарб капітана Довгапанчохи, – продовжував Тайлі, – Будемо не тільки найнебезпечнішими, а й найбагатшими піратами!.. Хе-хе! Підняти вітрила! Курс на Така-Туку!

Після цих слів Тайлі став за штурвал, а Пеппі хутко повернулася до своїх друзів й все розповіла.

– Пеппі, що ти вигадала? – поцікавився Томмі.

– Ми захопимо піратський корабель!

– Що? Це божевілля! У нас нізащо не вийде! – волала з подиву Анніка.

– Як казав мій прадід Фабіян, обхитрувати можна будь-кого, якщо маєш чим думати. Покладіться на мене, – переконала всіх Пеппі, – Просто кричіть «Оскар», а далі йдіть за мною.

Всі почали голосно кликати прямо з острова, в той час, як пірати зловтішалися з Кровожерного Свенте і Чижика-Ножика. Та їхня забава перевалася, почувши крики:

– Оскаре! Сюди, Оскаре! О-о-оска-а-а-аре!

– Чорт забирай, що це? Хто мене кличе? – крикнув Одноокий Оскар.

– Я гадки не маю... – сказав Тайлі.

– Це ж безлюдний острів! Чи там живуть привиди? Чому вони звуть саме мене? І кому взагалі треба мене звати? – розлютився пірат і вирішив крикнути острову: – Хто там? Нащо мене гукаєте?

Діти не відповідали, продовжуючи кричати його ім'я. Тоді Пеппі вирішила дещо додати:

– Оскаре! Йди сюди! Тут закопаний скарб! Забери його!

– А раптом це правда? – подумали головорізи, злегка підозрюючи.

– Зараз зійдемо на острів і дізнаємось, – сказав Тайлі, – Всім у шлюпки! Сходимо на берег! Рафаелю, ти залишаєшся на борту нести вахту, – звернувся він до одного насамкінець.

Як тільки вони припливли до острова, Тайлі знову став командувати:

– Розбитися на групи! Не потрапіть у пастку! Будьте обережні: щось тут не чисте. Чує моє піратське серденько...

По команді всі слухняно почали оглядати острів. Тайлі та Одноокий Оскар йшли разом боячись всього, що могло б піти їм не на користь. Раптом вони побачили мавпу в жакеті – Пана Нільсона, і дуже здивувалися.

– Дивись! Одягнена мавпа! – вигукнув Оскар, – Може, це вона мене кликала?

– Ти збожеволів.

– Ну хіба ти коли-небудь бачив на безлюдному острові мавпу у в'язаному жакеті? Та ще й з капелюхом? – не вгавав Оскар, але у відповідь йому вкотре шикнули бути тихіше.

«От дурний Пане Нільсоне! Тепер вони можуть здогадатися, що ми тут!» – пробурчала Пеппі.

Пірати відійшли від мавпи та полізли в глиб хащі. Згодом їх не стало видно. Пеппі наказала пану Нільсону негайно прийти до неї. Більше не можна було припускати таких помилок.

Пеппі нервово кусала губу, вичікуючи потрібної миті. Навіть на кораблі «Пострибунья» разом зі своїм батьком вона не робила нічого подібного, тим більше ніколи нічого не крала у піратів. Коли настав слушний час, Пеппі подала знак: «Можна!» – і Томмі з Аннікою завантажили весь свій вантаж на одну з піратських шлюпок, взяли з собою мавпочку й разом попливли до піратського корабля.