Як Пеппі забирає скарби

Діти разом із Пеппіним батьком уже бігли до вкраденого дітьми корабля. Аж раптом Пеппі різко зупинилася біля бару, в якому вони нещодавно познайомилися з Марко.

– Біжіть до корабля і відчалюйте, я вас скоро наздожену...

– Пеппі, ти куди? – вигукнула Анніка.

– Не переживай, Анніко. Я тільки скажу дещо Марко і миттю повернуся, – сказала Пеппі й забігла в піратський заклад.

У барі обставини не змінювалися. Грізний старик біля барної стійки, як зазвичай, кричав на Марко, змушуючи його важко працювати. Але тут Пеппі як ні в чому не бувало знову провчила старого, повісивши його на стінку на цвях. Потім вона дістала зі своєї кишені кілька золотих монет і віддала їх Марко.

– Ось, тримай. Бери їх й тікай з цього місця якомога швидше!

Марко взяв монети й був у нестямі від щастя, що тепер він був вільний!

– Ти дуже добра! – сказав Марко й обійняв Пеппі. Більше він не знав, як можна віддячити й радісно втік.

– Бажаю удачі! – сказала на прощання Пеппі й побігла до корабля.

Але куди ж без її улюблених піратів? Кровожерливий Свенте і Чижик-Ножик встали в неї на шляху і хотіли було її вже заточити в темницю, але Пеппі їх поборола. А потім якнайшвидше залізла на борт корабля і разом з усіма стала відчалювати на інший острів, де були заховані скарби. Ефроім не міг допустити того, щоб золото потрапило до рук піратів. Усім хотілося якнайшвидше його забрати, щоб якнайшвидше вирушити назад додому, у своє миле шведське містечко, де на них давно чекають місцеві хлопці та кінь Пеппі.

З берега Така-Туки почувся голос Чижика-Ножика, який командував піратами:

– Заряджайте гармати! Швидше, швидше!

– Ви спочатку навчіться стріляти з гармат! А то стріляєте, як п'яні! – крикнула піратам Пеппі.

– Ви чуєте? – запитав докірливо Чижик, – Ви стріляєте як п'яні! Ви що, справді п'яні?

– Ми не п'яні! – відповів один із піратів.

Але всі ці розмови про гармати були зайвими. Жодна з них не влучила в корабель, а отже, головорізи упустили Ероїма і Пеппі Довгапанчоха.

Нарешті батько і дочка, які возз'єдналися, могли розслабитися і спокійно плисти додому. Більше пірати їх не затримували й Така-Тука була далеко на горизонті.

– Ти хоробра дівчинка, – сказав зворушливо Ефроім і розцілував щоки своєї дочки.

– Уся в тебе, – відповіла Пеппі, а потім додала, – Але не я одна хоробра, мені допомагали Томмі й Анніка! Не можна про них забувати!

Тоді Ефроім посміхнувся і цим хлопцям, міцно потиснувши їм руки й щиро подякувавши.

Дорогою до іншого острова нашим героям зустрілися інші пірати: Одноокий Оскар і Тайлі. Пеппі не могла втриматися, щоб ще раз познущатися над ними. Вона знову їм закричала: «Оскар! Довго ж ти плив сюди! Ви якраз вчасно до Кровожерливого Свенте, адже йому дуже потрібне підкріплення!».

– Ми ще повернемо собі корабель, Пеппі Довгапанчоха! – обурився один із піратів, що гребли в човні, а Пеппі продовжувала спокійно плисти на їхньому кораблі.

Тут Ефроім запитав:

– Пеппі, хто вони? Ти їх знаєш?

– Зараз розповімо, – сказала Пеппі й разом із Томмі та Аннікою почали розповідати Ефроїму все від самого початку. Брат із сестрою активно підхоплювали Пеппі, доповнюючи кожне її слово з цієї історії.

Настав час поїсти. Усі були дуже голодні. У каюті після захоплення корабля залишилося достатньо ще для всіх делікатесів: заморожені морепродукти, розігріте гаряче м'ясо, тропічні фрукти, соковиті кавуни та свіжовичавлені соки. Нарешті всі почувалися добре.

– Що буде далі? – запитав якось за обідом Томмі.

– Можу сказати, – почала Пеппі, – зараз Кровожерливий Свенте з Чижиком-Ножиком сядуть на свій корабель і попливуть за нами на всіх вітрилах, адже вони хочуть висадитися на острів раніше за нас і забрати скарби! Тату, – звернулася вона до Ероїма, – чому ти не міг збрехати про те, де заховано золото? Ти ж так добре вмієш брехати.

– Я не міг! Вони мене катували! Ти ж знаєш, я страшенно боюся лоскоту...

– Брехати не можна, навіть коли лоскочуть пірати, – порозумнішала Анніка, – До того ж ми все одно опинимося там раніше за них.

На цьому всі погодилися і вирішили закінчувати бенкет. Капітан Ефроім Довгапанчоха встав за штурвал, а діти нарешті пішли відпочивати в каюту, солодко заснувши.

Корабель провів цілий день і цілу ніч у морі, а на ранок уже приплив до острова Мануа-Кая. Там і були заховані скарби. Цього ранку Анніка прокинулася раніше за всіх, щоб приготувати кожному по ароматній чашечці кави. На цей запах прокинулися і Пеппі з Томмі. Вони вийшли на борт корабля і стали дивитися на острів.

– Ох, Мануа-Кая... Там загинув Фрідольф, і вся моя команда... – сказав сумно Ефроім і по його щоці покотилася гірка сльоза.

– Чому? – запитав Томмі і в його голосі було якесь розчарування. Він ніяк не міг у це повірити.

– Коли мене спіймали пірати дорогою до фортеці, – почав розповідати Ефроім, – вони висадили всіх моїх людей на цьому острові, позбавляючи на голодну смерть...