Як Пеппі прокрадається на Така-Туку

Поки Ефроім чахнув у башті піратів, і відчайдушно кидав усе нові й нові пляшкові листи в море – Пеппі, Томмі й Анніка вже продумували план, як потрапити всередину фортеці. Зовні цей острів хлопці вже оглянули, але що всередині за тією довгою стіною? Там, як усі припускали, мало бути або містечко, або вежі, в яких тримають в'язнів. Хлопці сховали свій корабель подалі від піратських очей і, притулившись до стіни, стали потроху пробиратися до входу всередину.

Кожен з дітей по черзі ховався за каменюками, щоб їх не побачили  сторожі. Ці підступні люди ходили вздовж і впоперек усього берега, вишукуючи непроханих гостей. Знаючи, про «малоймовірний» прихід Пеппі Довгапанчоха, головні пірати наказали всім бути напоготові.

Діти чекали поки величезні масивні ворота відкриються. Нарешті це сталося. Звідти пірати вивозили десятки гармат для бойової готовності. Тієї митті Пеппі разом із Томмі та Аннікою швидко й непомітно, наче миші пронирнули всередину. На щастя, їх ніхто не помітив. Головорізи були злі, тому не звертали ні на кого уваги. Тільки бурчали й виконували накази.

Половину роботи було зроблено – тепер діти у Така-Туці, але де шукати Пеппіного батька? Бачачи піратів, Томмі й Анніці весь час ставало ніяково, а от Пеппі з цікавістю всіх розглядала. Головорізи були жах які брудні й у порваному одязі. Кожен мав шаблю або пістолет. У реальності вони виглядали не так, як у пригодницьких книжках Томмі. Пірати були куди суворішими й небезпечнішими. Але ніхто з друзів не збирався здаватися через страх, набираючись сміливості для звільнення Ероїма. Його потрібно звільнити, ніяк інакше.

Діти швидко й успішно проходили чергові піратські місця й вулиці, ховаючись за кожним кутом, каменем, барильцем або іншим, де їх було б не видно. Як ось, вони заблукали у якомусь провулку, де усі пірати були п'яні. Схоже, тут багато барів, тож Пеппі, Томмі та Анніка могли спокійно пересуватися і не ховатися. Все одно п'яницям було не до них, а багато хто просто спав або не мав сил їх зупинити.

Пірати співали свої пісні. Значить, ще могли говорити. Пеппі зупинилася і зазирнула в одне з вікон пивного бару, звідки лунали веселі крики й цокання кухлів із пивом.

– Зайдемо туди? – весело запропонувала вона.

– Навіщо, Пеппі? Нам не можна туди ходити! І пити ж теж не можна! – здивувався Томмі.

– А ми й не збираємося пити! – сказала Пеппі, – Може просто якийсь дядечко видасть нам, де зараз мій тато і ми підемо правильною дорогою...

– Тоді непогана ідея! – підтримали брат із сестрою й увійшли до бару.

У барному закладі стояла звичайна атмосфера. Там було багато мужиків, вони пили, веселилися, танцювали, галасували, а дехто грав у карти та кістки. Раптом, звідкись не візьмись, з'явився темноволосий хлопчик у морському пошарпаному одязі, і він сказав:

– Гей! Сідайте сюди! – а потім посадив Пеппі, Томмі й Анніку за одним зі столиків, де стояла апетитна їжа.

Але не встигнувши промовити більше жодного слова, його покликав старий, що стояв на барній стійці: «Марко!  Іди туди!» – і погнав його до іншого столика. Було видно, що ця людина грубо з ним спілкувалася і весь час наказувала швидко виконувати роботу. Хлопчик був офіціантом.

– Коли я була піратом, то танцювала так само як зараз вони. Було чудово, повірте, – сказала Пеппі, дивлячись на чоловіків, що танцюють.

– Ти ж ніколи не була піратом! Хіба ти могла так танцювати? – здивувалася Анніка, і та відповіла:

– Так, не була. Але в майбутньому, ставши морською розбійницею, я так буду говорити.

Раптом ця розмова перервалася, і якісь двоє п'яних підійшли до Пеппі. Вони усміхалися і сміялися. Один смикав її за руді косички, що стирчали в різні боки, а інший протанцював перед нею незграбне «фламенко». Усі ці дії були незрозуміло навіщо. Але потім і Пеппі вирішила протанцювати й своїх кілька своїх танцювальних рухів: «Оле-е!» – вигукнула вона, і той пірат здивувався її майстерності. Тоді інший пірат, не менш п'яний, ніж перший, почав говорити їй щось своєю мовою.

– Що він каже? – запитав Томмі.

– А хто його знає? – простодушно сказала Пеппі, не перестаючи дивитися на смішних чоловіків.

Пізніше, ці двоє п'яниць відійшли від Пеппі й підійшли до Марко, щоб штовхнути його. Їм було смішно з цього, а от бідолашний хлопчик упустив усю їжу зі своєї таці й боляче впав. Потім мужики прокричали йому: «Не боїшся лоскоту?» – і стали його лоскотати. Тут із барної стійки підірвався злий старий і почав штовхати Марко, щоразу примовляючи: «Вставай! Вставай ледар! Неси їжу, живо!».

– От негідники! – розлютилася Пеппі, бачачи все, що відбувалося з невинним хлопчиком, – Дивіться! – крикнула вона всім піратам у барі, – Зараз я провчу цього старого нахабу!

І з цими словами вона твердим кроком підійшла до старого. Вона підняла його своїми сильними руками й підкинула в повітрі кілька разів, налякавши до смерті, а потім повісила його за гачок на стіну.

– Повиси-но тут, – сказала вона йому, – Марко не винен, ти це прекрасно знаєш, грубіян! Ті хлопці вибили в нього тацю! – далі Пеппі стала звертатися до тих двох піратів, – Я взагалі не розумію, що ви ще тут робите, нахабні п'яниці! Саме час відправити вас додому. Передавайте «привіт» своїм мамам!

Пеппі взяла одного пірата і викинула прямо у вікно. Потім вона викинула і другого, тільки вже в інше вікно. Скло на вікнах порозбивалося, а від тих піратів не лишилося й сліду.