Колись давно, у маленькій майстерні, де пахло фарбами та старим папером, жила художниця на ім'я Надія. Її пензлики танцювали по полотну, створюючи дивовижні портрети, що оживали під її руками. Кожен штрих був наповнений любов'ю та увагою.
Надія любила малювати людей. Вона бачила не лише обличчя, а й душі, що ховалися за очима. Її роботи були відомі далеко за межами її міста, і люди приїжджали звідусіль, щоб вона намалювала їхні портрети.
Але одного дня темна хмара нависла над її життям. Надія відчула, як сили покидають її, а кольори світу почали тьмяніти. Лікарі поставили їй страшний діагноз, і її світ, здавалося, розсипався на шматочки.
Дні перетворилися на місяці, наповнені болем та випробуванням. Пензлики лежали без діла, полотна покривалися пилом. Надія боролася за кожен вдих, за кожен промінь надії, що ще жеврів у її серці. Вона була на межі, але щось глибоко всередині неї відмовлялося здаватися.
Одного ранку, коли сонце ледь торкнулося її кімнати, Надія відчула слабкий потяг до творчості. Її погляд впав на старий планшет, який колись подарували їй друзі. Вона ніколи не користувалася ним для малювання.
#872 в Молодіжна проза
#276 в Підліткова проза
#1005 в Детектив/Трилер
#388 в Трилер
Відредаговано: 14.08.2025