Poor Man

Мак-Герот нарешті вирвав руку зі сталевих пальців і сахнувся, ледве втримавшись на ногах. Червоний дракон з неприхованою насмішкою схрестив на грудях руки. 

— Відчув цей неперевершений смак? Бачу, відчув. Твої рецептори зараз шоковані. Це нормально. Якщо все життя харчуватися кашкою, перша устриця здається відразливою. Але потім, коли спробуєш другу, третю, дванадцяту…

— Замовкни.

— Нам варто було зустрітися раніше. Я б поділився з тобою. Навчив. В пам'ять про старі часи. І… щоб віддати той борг. Ти б швидко повернувся у форму. Знову став Довгоруким Ламфадою, майстерним у багатьох мистецтвах Смілданахом. А не ось цим.

Люк не витримав і відвів погляд. "Ось цим".

По бару літають два величезні тіла, збиваючи стільці та меблі. П'яна колотнеча, кривава й безглузда. Одноокий — нова інкарнація проклятого предка — незворушно спостерігає, відверто насолоджуючися тим, що відбувається. Мак-Герот падає спиною на барну стінку, удар летить за ударом, розбиваючи йому обличчя до м'яса. "Три, чотири, п'ять... — мимоволі рахує Люк. Все відбувається нібито не з ним. — Одинадцять..."

Оглушливий постріл, все застигає, ніби у стоп-кадрі. Бармен виходить з-за стійки, перезаряджаючи рушницю.

— Кінчайте цей бордель.

Одноокий кривиться й виходить з-за столу.

— Перехопив ти через край, Ламфадо. Не обов'язково було так його мотузити. 

— Наступного разу все прописуй у контракті, — огризається ірландець.

— Не випендрюйся На, здаси назад у прокат, — старий жбурляє йому в обличчя автомобільні ключі. Люк перехоплює їх, стискає у піднесеному загрозливим жестом кулаку. — Ну і? — Мак-Герот відводить очі.

Перед внутрішнім поглядом Люка постають сотні, тисячі подібних сцен. Він раз-за-разом наривається на бійки, цілковито усвідомлюючи, що робить це зумисно. Напивається до напівсмерті, аби заштовхати поглибше спогади по безглуздо втрачене, і кидається в сутичку, жалюгідну подобу битви. Розквашує пики лише задля того, щоб не збожеволіти… Він глухо стогне.

Рука лягла на плече ірландця, вириваючи з каламутної мари. 

— Я знав, що ти усвідомиш, Ламфадо. Разом ми зможемо сотворити таке, що й не снилося цьому жалюгідному світу. 

— Все не так! Я згадав!

 Люк намагається добрати слова, щоб пояснити: тепер все інакше. Він прийшов до тями на столі в трупарні, і йому немов мізки прочистили. Він не просто згадав усе, він відчув себе тим, ким був раніше. Лугом Ламфадою, богом Туата Де Дананн. І це означало, в першу чергу, відповідальність.

І Драйг Гох не слухав. 

— Ми закладемо нову імперію, імперію з двома богами. Наша влада не знатиме меж на цьому дикому континенті, і знаменуватимуть її комети, що осяють небо сотнями кривавих хвостів. 

— Комети… — Мак-Герот втупився на нервові пальці на власній руці, трохи нижче рукава футболки. — Скільки жертв знадобилося, щоб викликати цю?

— Цю? — Дракон осікся і позирнув вгору. — Три по дванадцять. Трохи більше, кілька раз завадили людці. Ці пошуки маніяка-потрошителя такі надокуч…

І Драйг Гох не договорив. Залізні пальці перехопили за горлянку й потягли до вівтаря. За мить дракон хрипів на жертовному камені, шкребучи граніт в спробі вдихнути.

— Loscadh is dó ort… Гори ти синім полум'ям. Я поїхав з Ірландії під час Великого голоду. Не міг бачити, як як пухне з голоду народ — хай і зрадницький, та мій. Народ-відступник, на який впала кара забутих старих богів… Так, я довго не знав, куди себе подіти, але хоча б залишки честі зберіг. Я не купався віками в крові, зберігаючи своє жалюгідне життя. Я не влаштовував вбогі пародії на стародавні ритуали, десятиліттями тримаючи в жаху весь штат. Ти стільки раз переходив межу, що вже й забув, де вона проходить. Ти давишся силою, вона лізе в тебе з горлянки, і тобі мало. Комета… 

Люк осікся й відпустив шию дракона. І Драйг Гох закашлявся, зі свистом втягуючи повітря. Ірландець замружився. Понад усе йому хотілося нарешті напитися досхочу. Захлинатися силою, як в старі часи, відчувати, як нуртує в крові наркотик безмежної влади… Він зглитнув і розкрив очі.

— Поглянь на себе. Ти давно здох. Сконав в ту саму мить, коли ступив на палубу смердючого драккара. Люди звуть тебе Багряним Пендрагоном, а мене  — Лухорпеном, але… Коли я сказав, що пам'ятаю все, я мав на увазі все. Молися — кому ти там зараз молишся — щоб я не прийшов знову по сліду комети. А я прийду, якщо ти не припиниш лити невинну кров.

Ірландець сплюнув на жертовний камінь і роззирнувся. Сходів вниз, як і очікувалося, не було. Мак-Герот хмикнув і потягнувся до діри між світами.

— Темрява ночі, багрянець крові, груба нестриманість, абсурдна відчайдушність і твоя дитяча наївність, Ламфадо.

Люк встиг напівобернутися й побачити, як крізь гострі вилиці прорізається багряна луска, як рветься вперед довге гнучке тіло… 

І як з неба зривається й падає комета, схожа на червоного дракона.

Пурпуровий згусток врізався у вівтар. Час сповільнився. Уламки тьмяно-червоного граніту, який щойно був жертовним каменем, скелею, з якої той виростав, та стрімкими стінами псевдоготичного палацу, розлетілися навсібіч пекельної краси хризантемою, скошуючи все на своєму шляху.