Бонус: Святий Патрік

Ви знаєте, що найпопулярніший ірландеціь у світі, за сумісництвом покровитель Ірландії — святий Патрік — ірландцем якраз і не був? Народився він в Уельсі десь у 4 чи 5 ст. І це не єдиний парадокс його життя.

Перед колишнім рабом схиляв коліна король.

Напівграмотного недоучку назвали родоначальником ірландської літератури.

А день вшанування пам'яті святого плавно перетворився у всесвітній день пияцтва.

Але переповідати біографію святого Патрика цілком я не буду, зупинюся на декількох яскравих і трагічних епізодах.

Ірландський єпископ вирізнявся фанатичною вірою в бога, не менш фанатичною вірою в себе — божого посланника — і нетерпимістю до всіх та всього, що не вписувалося в його розуміння божественної волі. І ніс він свою віру настирливо й невблаганно.

Знаменитий кельтський хрест насправді не є символом слави християнського бога. Це — перекреслене сонце, наруга над вірою друїдів. І сотворив його святий Патрик: хрест нахрест кресонув символ віри супротивників зі словами: "Ми також віруємо в Сонце — Сонце Правди — Христа". 

Але перекресленим сонцем Патрік не обмежився. Наступним його подвигом стало поверження богів друїдів. Майбутній святий прийшов на галявину, де жерці поклонялися золотому Кром Круаху і дванадцяти меншим кам'яним ідолам. В ту мить, коли друїди поклали перед своїми божествами дари, Патрік торкнувся Кром Круаха єпископським посохом... і в ту ж мить ідоли розсипалися на друзки. 

Звісно, така самодіяльність не сподобалася королю Фольге, той поклявся вбити зайду, та, мабуть, занадто багато патякав. Одран, візник Патріка, почув про це й запропонував святому помінятися місцями. В результаті Фольге заколов списом Одрана, після чого за бажанням Патріка помер на місці і потрапив у пекло.

Та виявилося, що зруйнування ідолів не досить для руйнування віри. І Патрік пішов далі. Яке навмисне співпали два свята: Великдень і Белтайн. Єпископ з'явився на місці святкування і став запалювати великодні свічки. Друїди, що якраз збиралися запалити белтайнське вогнище, обурилися. Ну а хто б не обурився? Головний друїд Лорху висловив своє невдоволення просто в обличчя Патріку. Як же вчинив майбутній святий? Смиренно схилив голову, підставивши другу щоку? Почав проповідувати, доносячи свою правоту? Ага, навжеж. Патрік вирішив одним махом розрубати гордіїв вузол: побажав жерцю негайної смерті. Лохру піднесло вгору і насмерть вдарило об каміння. Кілька друїдв та воїнів кинулися на нападника, та на галявину опустилася пітьма. А коли вона розсіялася, всі ті, хто осмілився противитися Патріку, лежали мертвими. 

Такими ось методами Патрік навертав ірландців у віру божу, і дуже успішно. Охрестив 120000 людей, заснував 600 церков, написав кілька книг поганою латиною. І навіть помер тихо і спокійно, на відміну від десятків тисяч інших християнських святих. А це, згідно деяким релігіям, свідчить: він щиро вірив в те, що вчиняв правильно.

Власне, те, що 17 березня святкує весь світ, теж є непрямим тому підтвердженням.

Є в Ірландії озеро Лох-Дерг. Його води мають червонуватий відтінок. Чому? Про це розповідає довга й досить-таки жахлива легенда.

Жили в Ірландії стара відьма з сином-велетнем, які тероризували всі навколишні селища. Король призвав могутнього героя Фіна Мак Кула та його сина Ошіана, щоб ті допомогли позбавитися від клятої сімейки. Коли велетень побачив переслідувачів, він схопив матір за ноги, перекинув через плече й кинувся навтьоки. Та Фін Мак Кул пустив услід срібну стрілу й поцілив відьму просто в серце.

Велетень, нічого не помітивши, біг аж до гір Донеґалу, де остаточно захекався й зупинився відпочити. Тут він і побачив, що від матері лишилися ноги, хребет і руки, решта тіла стерлася об густий ліс. Робити нічого, він кинув останки, а сам втік світ за очі. БІльше про нього ніхто нічого не чув.

Кілька років потому Фін Мак Кул та Ошіан полювали в тих місцях й наштовхнулися на скелет відьми. Де не взявся гном, який попереджував героїв не торкатися рештків, та коли це справжні лицарі дослухалися до якихось там коротунів? Фін вирішив потицяти кістки мечем і зламав одну. Зі стегна відьми виповз довгий волохатий хробак. Мак Кумал посміявся з нього, підчепив списом і кинув в озеро.

Водичка припала хробаку до душі, в цьому поживному середовищі він ріс-ріс і доріс до великого монстра Каоранаха, який став пожирати місцеву худобу, а потім і людей. Селяни, звичайно, дізналися, кому завдячують таким подаруночком, і закликали героя назад. Мак Кул вхитрився смертельно поранити колишнього хробака, але добивати не став. Дуже милосердно залишив стікати кров’ю на березі того самого озера. Кров Каоранаха стікала вниз і забарвлювала води — тому озеро назвали Червоним.