Rich Man

Поринувши у спогади, І Драйг Гох забув про магічне тяжіння безодні. Її п'янкий голос, якому так важко опиратися… Безодня манила, обіцяючи швидкий кінець і хоч не прощення, та забуття. І Драйг Гох вже майже піддався, зробив крок назустріч поклику. Але милосердна рука смикнула його назад, пошитий по мірці костюм тріснув по шву, і дракон впав горілиць, зчеплений з Ламфадою відірваним рукавом. Втім, рукав ірландець тут же випустив, машинально витерши пальці об вицвілу темно-зелену футболку.

Люк присів, спираючись на коліна. Сонце било йому в спину, тінь падала на дракона. І Драйг Гох заворожено простежив, як сонячні промені висвічують золотом світло-руде волосся на передпліччях, мідь шевелюри спалахує вогнем, і силует ірландця охоплює сяйво, як тоді, при Маг Туїред, коли Ламфада метнув спис в Одноокого і здобув перемогу племені й свободу собі. Принаймні, в ту мить всі в це повірили.

— Я не відразу здався. — Голос Люка звучав хрипко. — Але нам навіть не дали битви. Християни були всюди, множились, мов гриби після дощу. Не встигнеш озирнутися — вже стоїть капличка з хрестом. Ми, старі боги, зникали один за одним, розчинялися в небутті. А до кого монахи не могли дотягнутися, з тих робили посміховисько. Мене вони знаєш, як обізвали? Лухорпеном. Маленьким горбатим Лугом. І люди, які вчора готові були ноги мені цілувати, підхопили. Лухорпен, лепрекон… 

— Гордість постраждала? 

Люк смикнув головою, мов пропустив удар. І Драйг Гох, нарешті отямившись від мани, сів, зняв зіпсований піджак і гидливо відкинув подалі. 

— І ти потерпаєш, звичайно. Шістнадцяту сотню років заливаєш очі в кращих традиціях старої доброї Ірландії. Якщо є на що заливати. А я так бачу, з грошима в тебе швах. В принципі… — Дракон дістав з кишені хусточку і дбайливо обтрусив брюки з ідеальними стрілками. — В принципі, чого ти так довго зволікав? Ми ж друзі. Старі друзі. Приходь в любий час, коли гроші скінчаться. Я тримаю практику неподалік, в Чесапіксі. Поможеш мені. Заробиш на ковток доброго джину…

Мак-Герот похитав головою.

— Незмінні речі, кажеш? Твоя погорда теж серед них. Що ж ти практикуєш?

— Я — судовий психіатр.

— Психіатр? — Люк навіть вхитрився посміхнутися. — Дракон — і заробляє на життя? Дракон копирсається в мізках людей? Це щось новеньке.

— Я працюю не задля грошей. 

— Невже знудився?

— Ламфадо, — підняв брову І Драйг Гох, — не міряй усіх по собі. Це ти шукаєш, де перехопити копійчину. Мені ж від людців потрібно лише те, що й завжди. 

— Жертви? Та в цьому місці сили вистачить ще на пару драконів!

І Драйг Гох зітхнув і почав перев'язувати краватку. Мак-Герот стежив за швидкими точними рухами довгих пальців. 

— Як би тобі пояснити… Ти ж у нас солдат, до витонченості не звик. От уяви, Ламфадо, що ти їси виключно колканнон. Калорійно, смачно, але щодня одне й те саме. Хіба тобі не почне снитися м'ясо? Не здіймай так брови, наче не розумієш. Що, дійсно не розумієш? — Дракон скрушно похитав головою. — Та ти геть занепав, старий друже. Звик пробавлятися рештками. Ти замість проклинати єпископа Патріка, маєш свічки йому ставити. 

— Маю що?

— Та хто б про тебе пам'ятав, аби не сімнадцяте квітня! Як не парадоксально, завдяки дню святого Патріка тобі перепадає крихта. Всі ті милі коротуни лепрекони з пивними животами…

І Драйг Гох глянув з-під лоба, примхливі губи скривилися в скептичній посмішці. 

— Не пам'ятаєш вишуканого смаку кривавої жертви?

Ірландця пересмикнуло.

— Мені не приносили людських жертв. 

— Воно й помітно. — Дракон нарешті покінчив з вузлом і піднявся. — Смак потрібно виховувати, як і музичний слух. Ти завжди здавався безнадійним, але… В пам'ять про минуле я спробую тобі показати.

— Не… 

Люк не встиг закінчити. Сильні пальці зімкнулися на його зап'ястку. 

Химерна конструкція на узліссі виглядає водночас страхітливо і природно. Немов закам'яніла потвора, що вийшла з найтемнішої хащі. По мірі наближення проявляються деталі. Скульптура з кісток і рогів, витвір геніальної хворої уяви, відштовхує й водночас притягує досконалістю, в кожному зламі якої є щось невловимо неправильне. 

З-поміж крейдяних кісток проступає центр композиції. Оголене тіло дівчини, ще не пошкоджене розкладанням. Довге біляве волосся звисає нерухомо, ніби навіть вітер боїться торкнутися дароприносини й зіпсувати задум її творця. Творця, який стоїть тут же й окидує оцінюючим поглядом своє дітище. Задоволено киває, обходить посолонь і зупиняється просто перед закинутим назад обличчям жертви. 

Холодні сірі очі моментально чорніють, здається, западають ще глибше, ніздрі розширюються. І Драйг Гох різко вдихає. Повітря над розіп'ятим на кістках тілом дрижить й починає повільно сочитися до застиглого в передчутті бенкету чудовиська. 

Перша хвиля сили досягає мети. Дракон тремтить від насолоди, мимоволі облизує губи. Смакує поволі, розтягуючи задоволення. Під шкірою проступають контури багряної луски. Потік енергії слабне. І Драйг Гох здригається від нетерпіння, ошкірюється — зблискують ідеальні білі зуби, що встигли витягтися й загостритися — зі свистом втягує повітря. 

Очі дівчини розкриваються, з грудей виривається стогін. Каламутний погляд концентрується на безбровому обличчі, гострих вилицях, майже еротично піврозкритих губах.

— Помо... жіть… 

Хрип ледве чути, та від передсмертної судоми сила вибухає фонтаном, обдає дракона з ніг до голови. І Драйг Гох захлинається, його струшує ніби від удару струмом. Не в силах втриматися, він падає на коліна і б'ється в екстазі.