Soldier

Пряма витончена фігура вже завертала за гострий виступ породи. Люк з усієї сили замружився, відганяючи раптовий вир спогадів, й ступив просто в коло оголеної мервотної землі. За кілька широких кроків наздогнав дракона, схопив за плече:

— Стій!

Наступної миті ірландцю здалося, що на землю раптово впала горобина ніч, або ж його зненацька вдарили по голові, бо в очах потьмарилося. Він змахнув руками, намагаючись відновити рівновагу, і застиг в недоладній позі. З пітьми почувся безпомилково впізнаваний шерхіт луски.

— Темрява ночі, багрянець крові, груба нестриманість і абсурдна відчайдушність. Ти так нічому й не навчився, Ламфадо.

Шепіт пролунав надто близько, Люк скинувся й спробував сягнути рукою. Пальці ковзнули по чомусь гострому, мов бритва, різкий біль пронизав пучки. 

— Хлопчисько…

Люка шарпонуло вгору, перевернуло догори ногами і жбурнуло на камінь. Ще не отямившися до кінця, він різко сів. Морок зник. Згори припікало сонце, навсібіч розкинулося безкрає море сосен, а знизу… Знизу був темно-червоний граніт скелі. Вівтар.

І Драйг Гох поправив шовкову краватку й опустився на край камінного столу.

— Прагнеш розтерти мене на порох? — Він напів'єхидно-напівпрезирливо пхикнув і витяг руку, розглядаючи відполіровані нігті. — Знаєш, з тобою навіть не розважишся. Нудно, нудно, нудно.

— Як тобі вдалося?

— Що?

Дракон продовжував розглядати свої нігті, помережані венами досконалі кисті рук немов вийшли з-під різця Мікеланджело. 

— Захопити й утримати це місце сили, — Люк обвів підборіддям навколо. 

І Драйг Гох нарешті зволив скоса глянути на нього.

— Нічого нового. Крапля везіння і наполегливість. І повноцінне харчування, гідне мене.

Вівтар, здавалося, почав розжарюватися — чи то сонце в зеніті зіграло хижий жарт — і перед очима ірландця повстало минуле.

Розкішний багряний дракон майже ліниво розлігся на краю урвища. Він — тоді ще не гульвіса Люк Мак-Герот, а бог-правитель Ламфада — сидить на різьбленому троні, поруч вірний спис Ассал, тремтить від голоду, збудженого важким мідним духом крові. Запах кривавиці тяжіє повсюди, опускається у прірву, прикликаючи стерв'ятників. 

Трохи далі, на узліссі, король бриттів Емріс Вледіг з найближчими побратимами. Біля його правого плеча молодший брат Утер, майбутній батько Артура. На обвислих без вітру червлених прапорах вгадуються контури драконячих тіл. 

Від зграйки друїдів відділяється головний.

— Великий І Драйг Гох, повелитель сил Землі, могутній з могутніх багряний драконе, прийми нашу подяку. Заброди сакси кинуті в родючу землю, а їх ватажків ми даруємо тобі й смиренно просимо прийняти їх кров і душі.

Одночасно здіймаються й опускаються мечі в руках друїдів, спис Ассал рветься з рук, прагнучи напитися досхочу. Ламфада стискає древко. І Драйг Гох мружиться, його ніздрі роздуваються, поглинаючи енергію принесеної жертви.

— Великий І Драйг Гох, наш покровитель і рятівник! На знак того, що ти приймаєш нашу вірність та даруєш своє покровительство, признач нашому королю титул, який ти вважаєш гідним.

Емріс схиляється на одне коліно й опускає голову так низько, що темні кучері торкаються пилу. Дракон сито мружиться, червона паща кривиться в майже людській посмішці.

— Пендрагон, — хрипло кидає І Драйг Гох. — Голова дракона. Будеш зватися моєю головою серед людей. Заслужив.

Емріс клониться ще нижче, позаду ворушить губами Утер, повторюючи: "Пендрагон"...

— Зараз мода на вегетаріанство, чув? 

Голос Люка прозвучав невірно. Але І Драйг Гох відволікся від споглядання нігтів і розреготався, закинувши голову. Ідеальні білі зуби блиснули на сонці. 

— Отже, дещо ти знаєш і пам'ятаєш, Ламфадо. Чи це прогулянка по свіжому повітрю прочистила шляхи твоїх думок?

— Я пам'ятаю все.

Дракон змовк. Сталево-сірий погляд проник в потемнілі до кольору грозового неба очі Люка і далі, вглиб, не зустрічаючи на своєму шляху ніяких перепон.