Пелюстка крізь бурю"

Гніздо” — місце, де залишають біль

Кав’ярню вони відкрили не від багатства, а від потреби.

Не було дорогих меблів, не було дизайнерів. Було кілька столів, старий кавовий апарат, гірлянди з лампочок, куплені на знижках. І серветки з вишивкою, які Сніжана вишила сама — тихими ночами, поки Брно спало.

Назву вона придумала перша.

— Це має бути “Гніздо”, — сказала. — Бо ми з тобою вже були птахами без даху. Настав час створити дім.

Він тільки кивнув. Знав: її “гніздо” — це не лише кав’ярня. Це місце, де вона залишить частину свого серця, щоби зігріти інших.

У “Гнізді” зібрались ті, кому теж було важко. Біженки. Студентки. Самотні мами. Люди, яким не було куди йти, і які приходили сюди — бо тут пахло не кавою, а надією.

Одного дня до них прийшла дівчинка — років 16, із заплаканими очима й синцями на зап’ястях. Вона мовчала, сиділа у кутку, гріла долоні об горнятко чаю.

Сніжана побачила себе в ній. І зрозуміла:

Це не просто кав’ярня. Це — притулок. Місце зцілення. Простір сили.

Так народився маленький проєкт — “Пелюстки, що вижили”.

Дівчата приходили сюди після роботи, після лікарень, після судів. Вони малювали. Вишивали. Пекли печиво. Писали листи своїм “я” — маленьким, зраненим, але не зламаним.

Сніжана не була психологом. Але вона була тією, хто пройшов. І вони вірили їй

Snizana Lusa

Подобається

#7066 в Любовні романи
#2886 в Сучасний любовний роман

У тексті є: біль та розчарування, біль життя, біль та зневіра

Відредаговано: 29.06.2025

Додати до бібліотеки

Поскаржитись