Розділ 21

Благословлялося на світ. Яскраві сонячні промінчики несміливо пробивали вранішній туман, освітлюючи сплячий сад, вкритий рясною росою, величний палац, контури якого оповиті сизою хмаркою та кожні покої, де здебільшого все ще мирно спали аристократи. Місафір сонно потяглася, радісно й жваво розплющуючи очі. На диво, від учорашнього болю не залишилося й сліду. Ну, хіба трохи стегно поболювало і спина зовсім трішки, але хіба то проблема? Вчорашні лікувальні заклинання і пожертва принцом своєї енергетики зробили свою справу. Та все ж, звичайно, головним лікувальним ефектом володіла лише нахабність спадкоємця. Попри заборону дівчини він вдихав у неї нові сили своїми чуттєвими поцілунками, від яких досі вуста приємно пульсували, а серце солодко нило. Воно, дурненьке, й само не знало, чого хотіло.

Вирішивши, що сьогодні повинна бути на висоті всім ворогам на заздрість, а принцам на радість... ну, тобто, щоб очей відірвати не могли обидва, Місафір розпочала натхненну підготовку. Кілька годин минули з блискавичною швидкістю, зате тепер було неозброєним оком помітно кардинальне перевтілення: хвора віконтеса перетворилася на абсолютно здорову, свіжу і квітучу, немов весняна магнолія. Коли постукали у двері, Сунле завершувала підфарбовувати вуста своєї господині якимсь новим блиском з малиновим відтінком, чий бездоганний аромат заполонив покої. Запросивши зайти того, хто стояв за дверима, дівчина очікувала побачити Лонду або Єлен, але аж ніяк не...

— Моя красуне! Я вже майже забув, яка ж ти в нас гарна, — до болю знайомий рідний голос враз прорізав свідомість. Повітря забракувало. Здалося, що Місафір вмить випила його все, яке було у покоях. Цього ж просто не може бути! Повернулася до дверей, благаючи небеса лише, щоб слухові галюцинації виявилися не настільки жорстокими і в принципі галюцинаціями не були. Небеса почули молитви.

— Марку?! Але як...? Ти... — нерозбірливо щось там намагалася запитати, вже нічого не помічаючи, окрім близнюка, за яким нестерпно скучила, про якого вчора невтомно розповідала Тео. До речі, принц теж був тут як тут і, поки на нього успішно не звертали увагу, мав змогу вільно розглянути запаморочливий образ своєї дівчинки й те, як на її личку змінюються емоції зі здивування на зворушення й щастя. Марк не відповідав на запитання, та й запитання Місафір таки не зуміла придумати. Він просто розгорнув свої руки, а вона, немов пташка, забувши й про стегно, і про спину, помчала в його обійми. Ледь не задушила, не вгаваючи щебетавши на вухо, що дуже скучила, бо зв'язок між двійнятами був енергетично могутнім і хоч вони мало жили поруч, але їм завжди бракувало одне одного. Тео мило посміхався, спостерігаючи, як радіють зустрічі брат та сестра. Покрутивши покоями свою фею під злагоджений дзвінкий сміх, Марк опустив її на м'який килим і важко вибрався з павутини обіймів, щоб взяти в долоні прекрасне обличчя та ніжно поцілувати чоло. Потім пильно поглянув у бездонні сині очі й тихо, але впевнено тоном, що не терпить відмов, промовив:

— Я про все знаю, Місафір. Принц Тео мені розповів... — не зовсім зрозумівши, про що вже встигли розказати, віконтеса злякано зиркнула в сторону принца, якого нарешті помітила в покоях, але він спокійно й м'яко посміхався, не реагуючи на її красномовні погляди. Марк повернув до себе обличчя сестри й продовжив: — На тебе готували замах, бо вважають тебе сильною суперницею. Я ніколи не сумнівався у тобі, Місо, адже ти — моя безстрашна сестра. Але я схвильований наслідками. Як би там не було, але захищати тебе — мій обов'язок. Послухай, що скажу тобі на правах твого брата. Я проти того, щоб ти брала участь у цьому відборі, бо ти — принцеса Ліему і боротися за увагу чоловіка, навіть кронпринца, тобі не личить. Але Тео попередив мене, що ти вперлася, наче віслюк. А тому від сьогодні я про тебе дбатиму і пильнуватиму, щоб нікому не знесло дах: ні тобі, ні твоїм суперницям.

— Ти нічого не переплутав? Взагалі старша сестра — я, — гордо закинувши голову, заперечила шатенка. Марк хмикнув і з поблажливою посмішкою поглянув зверху вниз на свій головний біль у найближчі тижні.

— Чим доведеш? Крім того я вищий і я — чоловік. Мовчи, жінко... — весело всміхнувся він, жартома задерши голову.

— Але хіба тобі дозволять залишитися тут? Правила відбору забороняють...

— Правила відбору цілувати свою наречену забороняють, але Сигізмунд їх прекрасно обходить, — нагадав Теодор, викликавши дівочий рум'янець на щічках красуні-віконтеси. — Правила відбору забороняють шкодити суперницям, але тебе вчора ледь не вбили. Тим паче Марк роками жив у палаці й до відбору, так чому не може тепер?

— О, Тео, дякую, — щасливо прощебетала дівчина й легко пригорнулася до брата, злетівши душею на сьомі небеса щастя, а може й дванадцяті, від того, що тепер поруч з нею буде рідна людина.

— І вдягни якусь шаль, перш ніж будеш виходити. Надмірно відвертий образ, сестро. Вийдеш заміж і будеш так ходити перед чоловіком своїм, — невдоволено порекомендував віконт тоном, яким віддають накази. У роль брата-захисника він увійшов миттєво. Тео засміявся в кулак, намагаючись не демонструвати, наскільки йому потішно спостерігати за впровадженням Маркових законів у житті його сестри. Втім, він був тієї ж думки. Місафір — лише його, а тому при інших нехай надягає балахони. Сама ж «принцеса Ліему» мала геть інші погляди на моду та й не вважала свою сукню ганебно відвертою.

— Ти що сказився? — хмикнула вона, пильно поглянувши в очі брата, в яких не іскрилися жодні сумніви. — Тобі б частіше виходити на раути й більше звертати увагу на дівчат, щоб бути в курсі модних тенденцій і знати межу між пристойністю і... А знаєш що: нумо знайдім тобі дівчину і ти їй будеш вказувати!