Розділ 20

До самого вечора окрім служниці та цілителів у покої Місафір нікого впускали. А вищезазначені люди ходили на пальчиках і спілкувалися жестами, щоб не потурбувати сон віконтеси. В сні її зцілення. Так постійно твердили знахарі. А проте з першим сяйвом місяця, що завітав у спальню красуні, вона розплющила свої очі, потерла їх кулачками, немов у дитинстві, потяглася і сонно позіхнула, намагаючись вибудувати хоч якісь ланцюжки подій. Випробування — фурор, Лонда — допомога, Тео — поцілунок, Джелі Парла, суперечка з Норою, образа Аврелії, побачення з Сигізмундом, верхова їзда, падіння — і все. Намагалася піднестися, але не вийшло. Кожен м'яз болів окремо, а голова здавалася вилитою з бронзи й від того такою важкою. Попри все встати було необхідно: тіло просило розім'ятися, погрожуючи суворою розплатою в разі відмови — посиленням болю. Це маленький недолік лікування заклинаннями — одразу після опритомнення організм вимагає рухів. Покликала на допомогу Сунле, ощаслививши її покращенням свого стану. Дівчина защебетала навколо господині, переповідаючи всі останні новини й з усіх сил тягнучи віконтесу за руки, щоб піднести її й допомогти пройтися покоями. Місафір з легкою усмішкою вислуховувала історії про те, як два принци шукали винуватця, і повільно піднімалася на ноги. Струнку постать лагідно огортала білосніжна легка сорочка й того ж кольору шаль, яка прикривала виріз на декольте, а каштанові кучері безладно розкинулися по плечах. Вільно вдихнула на повні груди: яке щастя, коли немає корсета! Без нього життя одразу стає іншим! Але тут же згадала, що не лише один корсет відсутній у її образі. Шатенка зовсім злякалася, не відчувши на собі прикрас. Невже й амулет із аманієвим зіллям забрали? Конвульсивно піднесла руку до шиї, шукаючи ланцюжок. Полегшено зітхнула, усвідомивши, що її оберіг все ще з нею. Сунле усміхнулася:

— Я знала, що ця прикраса дорога вам: ви ж не розлучаєтеся з нею. Вирішила, що така річ додасть вам сил.

— Ти молодець! — щиро й радісно похвалила її міледі, важко присівши на м'який зручний диван: сил іти ще кудись катастрофічно забракло. Служниця осяялася захватом від того, що сьогодні її оцінили, а Місафір Ліемська, коли хвалить, тоді й нагороджує монетами або дорогоцінними брязкальцями, і щоб остаточно закріпити ефект, миттю піднесла кілька подушечок для зручності віконтеси. Стомлена дівчина важко схилилася головою на свої руки, підібгала ноги та приплющила сині оченята, остаточно заспокоюючись. Тихе рипіння дверей з вітальні обійшло увагу красуні, а майже нечутні кроки по м'яких килимах зовсім не викликали цікавості. Дбайливі руки вкрили її таким теплим покривалом, немов насиченим магією вогню, викликавши вдячну усмішку на стомленому обличчі.

— Дякую, Сунле, — прошепотіла віконтеса. У ту ж мить ніжний дотик пальців до шовковистого волосся став для неї цілковитою несподіванкою. Стихія з запізненням повідомила ім'я гостя. І що за манера така — не питати дозволу, перш ніж зайти? Різко розплющила очі, сіпнувшись, щоб встати й поклонитися, але принц суворо заборонив вимогливим жестом рукою.

— Тео... — зітхнула вона й піднесла сумний та навіть розгублений погляд до його стривоженого обличчя. Спадкоємець легко присів поруч з диваном і нахилився до своєї принцеси, ніжно погладжуючи її волосся, та майже нечутно прошепотів:

— Чш, тобі не слід говорити, зберігай сили. Я дуже за тебе злякався... — вуста юнака вкрили тендітну дівочу долоню. Він був щирим, як ніколи, бо ж уже не уявляв свого життя без неї: магія взаємодії міцно переплела почуття людей та стихій, зв'язавши могутні зв'язки між ними. А тому принц хвилювався, непокоївся та по-справжньому боявся втратити її, вперту, горду, іноді просто нестерпну, але ту, яка за цей короткий час стала рідною. Уявлення не мав чому, але Місафір була для нього ідеєю-фікс, його манією. Хотілося бути поруч. І коли вдивлявся у ці миті в сумні сині очі, розглядав прим'яте подушкою обличчя, невеликі темні круги під очима, все одно милувався її вродою, а слова священної присяги, де чітко сказано: «у горі й у радості» не здавалися тепер страхітливими. І це було справді вперше для головного ловеласа імперії. Міса ніжно торкнулась долонею щоки юнака, немов заспокоюючи його й стверджуючи, що з нею все добре. Він зітхнув і прихилився до милої серцю, лагідно поцілував високе чоло й невагомо уткнувся носом у тендітне плече, вдихаючи запаморочливий аромат тієї, яка стала весною в його житті. Віконтеса легко обійняла спадкоємця за шию вільною рукою (на іншій вона лежала), занурила пальці в чорне, немов крило ворона, волосся і знову примружила очі. В подібні миті спокою хотілося лише, щоб час зупинився і зовнішній світ завмер, не в змозі потурбувати ідилію.

— Ніколи не смій більше так робити! Не смій хворіти — забороняю тобі, — прошепотів принц, лагідно накривши плече своєї дівчинки теплою долонею та ковзнувши вниз. Тоненький шовк невагомої накидки скотився по плечах, зупинившись на подушці, але Місафір не відреагувала, забувши про свій надмірно домашній вигляд.

— Не питатиму, як ти, бо знаю, що погано. Але я поруч, мишенятко. Біль мине, все мине і ти знову засліплюватимеш енергійністю та силою... Я знаю це, — глибока віра золотом переблискувала в кожному слові принца, коли він пильно поглянув у бездонні сині очі. Знову пригорнувся й зосередився на виконанні надто небезпечного для нього магічного трюку. Місафір ледь усміхнулася, але відчувши, як від легких дотиків юнака роздалося тепло, яке в доповненні з нині кволою магією красуні повертало їй душевну рівновагу та внутрішні сили, спробувала відхилитися. На жаль, фізичний біль завадив й присік всі рухи. У той час Тео поцілував шатенку у скроню й м'яко провів великим пальцем від краєчка вушка граційною шиєю плавну лінію, підхопивши тонку шлейку легкого платтячка і спустивши його з плеча. Віконтеса затамувала подих і, здається, замість того, щоб відчути гнів, розпалилась у цікавості. З кожним днем тяжіння до молодшого принца ставало сильнішим, а вона все невтомно нарікала на взаємодію, яка після їх учорашнього незрівнянного поцілунку лише посилилася. Юнак чарівливо торкнувся вустами прозорої шкіри, сповнюючи все навкруги ніжністю. Міса спалахнула, суперечивши самій собі: задоволено примружила очі, смакуючи дивовижною насолодою, якою наділяло частково сплетіння їх стихій на рівні аури, частково заборонена симпатія до спадкоємця, якої боялася, і водночас згоряла від обурення. Тео мав інші переконання й тому не відмовляв собі у блаженстві вивчати плече своєї дівчинки поцілунками, подекуди спускаючись до ключиці. Знаючи, що дав віконтесі цей день, аби все обдумати, він ні краплі не сумнівався, що вона прийняла правильне рішення на користь їх спільного майбутнього, зважаючи на все, через що вони разом пройшли. Тому Його Казкова Самовпевненість уже вважав дівчину своєю та обирав варіанти, яким чином краще пояснити братові крадіжку його найкращої нареченої. Крім того в пам'яті надто чітко зринув образ веселої та радісної парочки, яка сьогодні гуляла в саду, а тому принц намагався своїми все ще невинними, але вже більш наполегливими діями показати віконтесі чого варті стосунки, скріплені взаємодією та почуттями. Щоб навіки стерти з її думок обличчя Сигізмунда і викарбувати в душі своє ім'я, а на тілі залишити відбитки свого... Ну, кохання... Хоча ні, надто пафосно. Досі невідані ревнощі заповзли в мозок юнака слизькою гадюкою, яка отруювала розум. Або ж оселилися в серці противним черв'яком, який повсякчас руйнував нормальне функціонування, змушуючи бідолашне шалено тремтіти. З такими успіхами зовсім скоро від найважливішого органу залишиться один лише нікчемний недогризок. Однак, лікуючи її, свою дівчинку, він зцілював себе, коли бережно обнімав й бажано цілував найтендітніше плече, ледь чутно примовляючи: — Ти так мене налякала, Місафір... Я так стараюся захистити тебе, але на справі не можу цього зробити. Пробач, будь ласка. Тепер я завжди буду поруч, обіцяю тобі.