Розділ 19

— Вітаю, віконтесо, — доволі спокійно відповіла Джелі, зиркнувши на перелякану шатенку. Шатенка легко схилилася в реверансі (чи точніше його подобі) перед спадкоємцем і швидкими кроками пронеслася попри годувальницю, покинувши покої. Леді прослідкувала за нею і особисто зачинила двері, знову зиркнувши на Тео з яскраво вираженим докором.

— Здається, я завадила? — іронічно хмикнула жінка, пропилюючи поглядом свого вихованця. Той вже прийшов до тями, привів думки в порядок і повернув звичні бісики своїм бездонним карим очам. Дуже намагався стримати переможну усмішку. Ну, дуже намагався. Не виходило. Просто ніяк не виходило, а ейфорія в душі все ще каламутила полум'яно-гарячу кров, ніяк не даючи їй охолонути.

— Якщо так здається, то ви могли пройти повз... — не втримався від сарказму, але тут же пошкодував про це, адже очі Джелі блиснули справжнім гнівом. Різко порівнявшись із вихованцем, вона боляче смикнула його за руку і випалила у здивоване обличчя.

— Я тебе попереджала! Казала! Просила! Але ти ніяк не збагнеш! Для тебе це іграшки? Коли ти подорослішаєш, Теодоре? — «Теодоре» — справи кепські. Коли годувальниця називала повне ім'я, вона кипіла від люті. А ця жінка здатна на багато — Тео це знав не з чиїхось оповідок.

— Леді Парло, та що з вами? Я вже давно не дитина і командувати мною не вийде! Я теж вам давно все пояснив, але ви знову за своє!

— Ти розумієш, що накоїв? — вже вдруге смикнула за руку завжди спокійна та врівноважена вихователька. — Могла зайти не я, а король! Або Сигізмунд! Чи якийсь слуга! Для тебе це розвага, а як же Місафір? Їй твоя дурість коштувала б честі, відбору і поваги! Взяв би її в фаворитки? Ти вже бачиш, як у палаці ставляться до Інгред! Самоконтролю немає настільки, що про майбутнє не думаєш?

— Сигізмунд або король у мої покої востаннє приходили... Навіть не згадаю. А слуги стукають, перш ніж зайти, — хмикнув юнак і вирвав свою руку з міцного захвату нянечки. — Так, я визнаю, що помилився — не заблокував двері. Зазвичай я це роблю в першу чергу, а тут просто з голови вилетіло. Дякувати небесам, що обійшлося. Більше цього не повториться, запевняю вас. Наступного разу я буду уважним до безпеки...

— Наступного разу не буде, Тео! — загрозливо вигукнула жінка, пильно глянувши в очі співрозмовника. — Місафір...

— Місафір — моє все! — палко парирував юнак, не даючи Джелі закінчити думку. — Місафір — моя! І я казав, що відношуся до неї дуже серйозно, але ви не хочете мене чути! Вона не буде фавориткою, вона буде дружиною! Моєю дружиною! На цьому все!

— Тео, Сигізмунд...

— Ну, що, Сигізмунд, Джелі? Сигізмунду завжди все було найкраще! Трон, повага, велич! Я працював, а його хвалили й нагороджували! Пам'ятаю, це вже проходили! Місафір не входитиме до списку того, що я подарую Сигізмунду! Даю вам моє слово!

Глухий звук дверних половинок, що з силою вдарилися одна до одної, випускаючи королевича з його покоїв, повідомив мадам Парлі, що розмова завершена.

***

Місафір мчала до своїх покоїв, майже не бачачи дороги. Все спливалося перед очима, а серце просто вистрибувало з грудей. З-за повороту вилетіла на покоївку, збила з ніг молоденького лакея і боляче зачепилася плечем за дверний косяк, не помістившись у щілину, крізь яку збиралася застрибнути в свою кімнату. Сунле, яка саме стояла перед великим дзеркалом у вітальні та розкладала різні дрібнички, ошелешено відсахнулася й одразу ж кинулася до господині, запитуючи її, що сталося.

— Вас хтось налякав? Та що ж таке, міледі? Молю вас: не мовчіть! — напосілася вона, схопивши віконтесу за руку. Місафір на те не зважала. На тремтячих ногах пройшла кімнатою, важко сіла на диван, чи точніше фактично впала на нього. Зрозумівши, що відповіді не дочекається, служниця вирішила принаймні підвищити настрій своєї господині.

— А це вам прийшло... Подарунок, — подавши  віконтесі чарівну невеличку скриньку овальної форми чорного кольору, на кришечці якої була намальована прекрасна червона троянда, Сунле продовжила: — Лакей кронпринца приніс... Не подивитеся, що в середині?

Було ясно, що відповідь на це запитання найбільше непокоїло допитливу від природи служницю. Місафір перевела подих, взяла скриньку до своїх рук та піднесла розмальовану кришку, задовольняючи цікавість своєї подруги. Після подій, які сталися у покоях Теодора, донька господаря Ліему не могла на чомусь зосередитися. Рум'янець все не бажав покидати щоки, а вуста пашіли від таких неймовірних солодких поцілунків. Перших у її житті.

Кронпринц прислав розкішний браслет — сплетіння золотих та срібних ліз, які утворювали граційний ланцюжок та скручувалися в чарівну троянду — родзинку прикраси. Сунле вражено охала й щебетала, але на душі віконтеси лютував ураган. На дні скриньки лежав скручений маленький клаптик паперу, який містив у собі послання до красуні. Кілька вишуканих приємних слів: «Найпрекраснішій троянді Маріанії. Носіть з гордістю та честю, не знімаючи». З гордістю простіше, а от честь уже дала розколину. Добре, що в покої увійшла Джелі Парла, а не хтось інший. І як Місафір могла дозволити собі подібне? Хіба це взагалі була вона? Як тільки посміла встати між рідними братами? Це ж не спасенний гріх!

Сунле говорила про необхідність готуватися до вечері. Сигізмунд сьогодні із Жаннет, отже, можна видихнути полегшено. До завтра сумління стихне і на їх побаченні вона цілком перемкнеться на свого нареченого. Ну, а Тео... Для нього це, певно, нічого й не означало. Лише б він не вирішив прийти у малахітову залу! Думала про це всю дорогу, всю вечерю і щиро раділа з того, що принц не з'являвся. Вже майже втішилася і хотіла знову запросити подруг влаштувати засідку на Жаннет, щоб допитати її, але не все так просто. Двері відчинилися, запрошуючи Його Казкову Привабливість і лорда Антуана у залу. Місафір здалося, що принц навіть погарнішав з часу їх останньої зустрічі, хоч це й неможливо. Швидким поглядом знайшов серед наречених свою мишку і м'яко їй усміхнувся. А коли й вона всміхнулася навзаєм, трохи ніяково і метушливо, на душі в принца відлягло. Оголосив, що хотів би розважити дівчат, поки Сигізмунда розважає маркіза Ніндрийська, й упевнено зайняв місце на дивані. Їх Світлості швидко оточили спадкоємця, в той час Блискавична опинилася поруч з сином Джелі Парли, який користувався не меншою популярністю серед представниць прекрасної половини, ніж його вінценосний друг. Жарти та, як правило, беззлобні шпильки полетіли в сторону усіх наречених, а принц легко курсував поміж темами, звеселяючи дівчат. В його товаристві віконтеси та маркізи могли не тренуватися у манерах і не приховувати істинних почуттів одна по відношенні до іншої. Коли гамір та сміх оповив малахітову залу, Антуан ледь схилився до своєї сусідки й тихо прошепотів: