Розділ 15

— Мишко, ти... — сказати, що Тео був шокованим, отже, не сказати нічого. Вродлива й обдарована дівчинка, в одруженні з якою він знаходив вигоду раптом виявилася бездонним колодязем хитрості, розуму та проникливості. Вона сміливо говорила про те, про що будь-яка інша не посміла б навіть думати. Не боялася мати власну думку, власне ставлення. І за день розібралася з тим, в чому сивобороді дідусі копирсалися понад двадцять років. Їм, мудрецям, чию скроню вкрила срібна паморозь, так бракує безпосередності, кмітливості та, головне, сміливості, яка повною мірою присутня у тендітній сімнадцятирічній дівчині. І десь у душі принца народилося нове й незвідане досі почуття безмежної поваги до своєї співрозмовниці. А це вже був перший крок до того, коли звинувачувати взаємодію у тяжінні буде безглуздо, адже саме повага будує міцний фундамент, на якому час зведе неприступну фортецю справжніх почуттів. Фортецю, всередині якої палатиме вічне полум'я.

Теодор ніколи не ставився до жінок зневажливо хоча б тому, що на уроках правил поведінки суворий учитель завжди втовкмачував принцу, що прекрасна половина людства хоч і володіє куди меншими правами, але все ж недоторканна і кожен чоловік, який поважає себе, повинен берегти свою половинку і ставитися поштиво до інших дівчат, які його оточують. Але раніше це почуття поваги було навіяне соціумом та адресувалося скоріше титулу, ніж особі. Сьогодні ж щось у світосприйманні спадкоємця було змінено, зміщено, зруйновано, а на його місці зароджувалися геть інші поняття, принципи та переконання... Місафір заслуговувала того, щоб поважали насамперед її, а не віконтесу Ліемську, доньку свого батька.

І те, що вона добровільно, сама того не розуміючи, стала на сторону принца, позбавленого рідними батьками усіх надій на те, що його успіхи будуть помічені, розбуджувало в чоловічому серці ще одне абсолютно нове почуття — зворушеність. Що таке бути зворушеним? Що означає це слово? Коли в світі, де повно жорстокості, ненависті, підлості, а все навкруги сплетено з небезпеки та заздрості, раптом розквітає прекрасна квітка чиєїсь доброти та сердечного ставлення, зовсім щирого... Коли м'які й тендітні пелюстки квітки, немов промені добра, безстрашно оминають шипи, розставлені ворогами, аби прокласти шлях до світла й подарувати допомогу... Тоді в наших серцях оживає щирий подив, переплетений з вдячністю та великою ніжністю. Оце й буде те зворушення, яке враз відчув на собі Теодор.

Хто б міг подумати, що вона, Місафір, зуміє оцінити його старання? Хто б міг уявити, що вона взагалі на межі з власними переживаннями стосовно відбору стане уважно вдивлятися у політичне життя імперії, опинившись до нього так близько? Кому спало б на думку, що їй вистачить сил говорити про це з усією щирістю, дивлячись у вічі того, перед ким інші винувато опускали додолу погляди? І в кожній нотці її голосу відчувалася правда. Її власна правда, в яку вона вірила. Це не був комплімент. Це не була хитрість, аби завоювати собі підтримку та розташування. Це було те, про що вона думала. За що могла битися й змагатися, якби лише їй дали привід. Та річ у тім, що ця правда лише їй і була потрібна. А Тео чітко розумів, що буде з тими, хто захоче підтримати його права на престол. Втім бачать небеса: він не заздрив Сигізмунду і не прагнув влади настільки, щоб наважитися на переворот. Особливо після того, як йому чітко пояснили де його місце. Але Місафір... Вперше за багато років він почув щось схвальне не від Джелі Парли й це вражало.

— Ти не знаєш мене, мишко. Думаєш: я що робив на випробуваннях? Всього-то виконував прохання брата й допомагав йому визначитися з вибором. І ні, тебе я не рекомендував йому...

Міса яскраво всміхнулася, граційно вигнувши брову.

— Справді? Не думай, що я намагаюся налаштувати тебе на узурпацію влади: Боже, збав! Я просто намагаюся зрозуміти, що з вами всіма не так. І, як бачу, ти не хочеш мені допомагати в цьому. Ну, а протекція перед Сигізмундом мені й не потрібна. Я сама змушу його звернути на себе увагу, тому я тобі пробачаю. Продовжуємо? Вогонь — моя ведуча стихія...

— Продовжуємо, — кутики вуст юнака зобразили щось на подобі посмішки. Спілкування з розумною кралею виходило за межі його розуміння, а тому ставало лише цікавіше. Її розум (кого він обманює? Хіба лише розум?)... Вона вся перетворилася на неймовірної краси магніт, який манить кожну клітинку чоловіка, всю його душу, немов таємничий острів, що притягує уяву шукачів скарбів. Місафір була саме тією дівчиною-таємницею, яку хотілося розгадати, вивчити, наче старовинний манускрипт, і заховати, зберегти, щоб ніхто не дізнався. — Це дуже добре, що вогонь — головний. Хоч у чомусь тобі дійсно пощастило. Мишко, ти в небезпеці у палаці, а, отже, ти повинна бути обачною. Користуйся виключно магією вогню. Про існування інших трьох стихій доведеться забути. Ось що, зараз спробуємо те саме: захищайся і нападай, але лише вогнем...

Підморгнувши своїй чарівній суперниці, Тео сконцентрував стихію у кінчиках своїх пальців, створив яскравий шар полум'я, що сяяв прекрасними мерехтливими язичками, а потім різким жестом відправив його у дівчину. Допоки вона створювала магічний захист, Тео надіслав нову стрілу, що звилася в повітрі гадюкою, та облетіла до красуні з іншої сторони. Місафір встигла помітити маневр принца, зупинила його атаку і миттєво надіслала свій власний золотистий шар у нього. Сфера, яку юнак миттєво створив навколо себе, поглинула і цей, і ще кілька наступних ударів віконтеси, допоки він, не відволікаючись на захист, продовжував свій терор. Якийсь час Міса з уважністю вивчала досконало - майстерні рухи свого суперника, якому стихія підпорядковувалася з особливою точністю. Вона одразу зрозуміла всю різницю: її власні ресурси невичерпні, але через відсутність практики сили розподілені не правильно. Їй важко оборонятися, слідкувати за опонентом та завдавати удари. У той час рівень стихії Тео куди менший, але він не знає проблем, коли вміло заощаджує власне джерело вогню, просто граючись із нею. Була б це справжня битва — і Місафір довго не протрималася б. А, отже, їй треба ще багато вчитися. Придивилася уважніше до юнака. Що ж, можна спробувати створити й собі таку сферу. Трохи не так майстерно, але вийшло! І з нею дійсно куди легше. Теовсміхнувся. Він вкотре знімав капелюха перед кмітливістю дівчини. Крім того йому подобалася її наполегливість та старання, а особливо імпонувало почуття відповідальності, яке повинно бути присутнім у кожному учню під час тренувань. Місафір розуміла, що це важливо і брала від свого учителя, від ситуації все, що лише могла. А тому бажання з нею займатися, її вчити та допомагати, підтримувати й підказувати, наставляти лише зростало. Вона була гідною того, щоб зватися особистою ученицею самого принца — одного із найкращих воїнів імперії. Шкода, що цей її титул не міг бути офіційно оприлюдненим, а їх заняття — суворо засекречені.