Розділ 14

Тронна зала опівдні нового дня переповнювалась людьми. Слуги уважно перевіряли чи все готово. Мадам Шайра конвульсивно заламувала собі руки, а наречені в передчутті шепотіли між собою, сяючи новими бездоганними образами. Старійшини, маги вогню, мудреці, жреці та лицарі поважно займали крісла, обтягнені червоним оксамитом, та перемовлялися між собою про різні речі, в тім числі зацікавлено оцінювали гурт прекрасних наречених, чиї долі сьогодні у їх руках. Її Величність королева Марії та два принци також були тут: їм належить слідкувати за дійством, але голосуватиме сьогодні шановна комісія. Кожен її представник матиме змогу віддати свій голос лише одній дівчині, яку вважатиме найбільш гідною на роль королеви Маріанії. Її ім'я шановний суддя повинен написати на аркуші в кінці випробування. Розпорядниця та сваха відбору підрахують голоси за кожну конкурсантку і покажуть результати ЇЇ Величності та Його Високості. Три наречені з найменшими балами будуть на межі вибуття. У правах королівської сім'ї подарувати один шанс якійсь нареченій, проте якщо комісія в наступному випробуванні знову не проголосує за неї, то дівчина покине відбір. Але не раніше, ніж після того, коли кожна з леді буде на побаченні з кронпринцом. Можливо, саме побачення врятує її від вибуття. Саме з пояснення цих правил розпочалося випробування. Місафір сиділа на кріслах між Лондою та Аврелією, а її серце конвульсивно тремтіло. Першою до відповіді покликали Керлі. З почуттям власної гідності маркіза підійшла до крісла навпроти столу шановної комісії і граційно опустилася в нього.

— Наче на допиті, — перехилившись через Лонду, аби Міса та Лія теж могли почути, прошепотіла Єлен.

— Якщо її розстріляють, я не сумуватиму, — щиро зізналася Аврелія.

— Якщо в Нору полетить вогненний шар, то не я. То все магістр, — пожартувала віконтеса Ліемська. Дівчата ледь усміхнулися. Ніщо так не об'єднує, як спільний ворог. Втім, як знати хто ворог насправді? Сваха нервово шикнула, простреливши трійку блискавичним поглядом.

У той час Керлі складала іспит за предметом: «Королівські дисципліни. Правила хорошої дружини монарха» перед суворою приймальною комісією. Вигадати кращу назву, щоб схарактеризувати нинішнє випробування доволі складно.

— Якщо б вам повідомили, що бунтівники оточили палац, якими були б ваші дії? — повільно й чітко запитував один із суддів, шанований маг вогню.

— В подібних випадках головне — зберігати спокій. Я б наказала охороні палацу виступити проти бунтівників, а слугам зібрати усіх гостей, щоб разом без паніки спуститися у підвал, де можна перечекати заворушення... — впевнено відповідала маркіза Харсинська. Їй подякували за відповіді й дозволили зайняти місце поруч з подругами по нещастю, тобто з іншими нареченими. У крісло перед комісією попросили віконтесу Єрльську.

— І на останок скажіть, якщо б ви народили бездара, а він, як відомо не може бути спадкоємцем престолу, якими були б ваші почуття? — було запитання. Дівчата здивовано переглянулися, а нещасна Ольжія округлила свої прекрасні очі й вражено ними закліпала.

— Народити бездара — сором, — врешті видихнула вона. — Саме тому перевірка на взаємодію стихій імовірних майбутніх батьків настільки важлива...

— Питання було іншим, — гаркнув один із старійшин на ім'я Синар. Ольжія злякано сіпнулася, конвульсивно згорбившись, наче бажаючи захиститися від проникливих поглядів.

— Я б засмутилася, звичайно. Але обов'язок матері любити і оберігати всіх своїх дітей. Упевнена, що бездар зміг би також послужити нашій імперії, як чудовий воїн або вчений... — промимрила бідолашна. Це й мав на увазі принц Тео, коли попереджав Місафір про безглузді запитання. Королева повинна вміти тримати обличчя, не залежно від ситуації. Це випробування було справжнім випробуванням на міцність і коли воно закінчилося для Ольжії, її місце зайняла прекрасна Аврелія.

— Якби ви стали королевою, щоб ви зробили першочергово? — після стандартних тестів на знання етикету та законів спитали її. Маркіза на мить замислилася і з чарівною усмішкою промовила:

— Насамперед я б відвідала храм Вогню, щоб подякувати богам і попросити допомоги. А потім вийшла б до народу, завітала б у благодійні фонди та притулки, щоб сіяти справедливість і допомагати людям, — ідеальна відповідь. Дівчата насуплено переглядалися. «А мене такого не питали», — з образою прошипіла нахмурена Ольжія й прослідкувала заздрісним поглядом за суперницею. Тепер крісло тимчасово належало Озалії.

— Якщо б вам довелося винести вирок близькій людині, знаючи, що законами її проступок карається смертю, ви б скористалися становищем, аби врятувати її? — присутні пильно поглянули у прекрасне зосереджене личко дівчини. Її голос був все таким же рівним та впевненим, а обличчя — беземоційно спокійними, коли чітко відповіла:

— Ні. Це було б не справедливо стосовно інших засуджених. Королівська сім'я теж повинна жити за законами нашої священної імперії, — подібні думки імпонували більшості суддів, однак знайшлися й ті, хто вирішив таку розсудливість поганою якістю для королеви. Врешті історія повниться випадками, коли розумні та жорстокі жінки влаштовували бунти та крутили інтриги за спинами чоловіків, створюючи диверсії.

— Уявіть, що ви — королева. Ви дізналися про небезпеку, яка насувається на палац. Які ваші першочергові дії? — почувши запитання, Хлоя нахмурилася. Ніяково зиркнула на кронпринца і стиха промовила:

— Я спробувала б знайти короля і про все повідомити, а ще врятувати своїх дітей.