Розділ 12

Вечір огорнув прекрасних панянок ніжною й спокійною музикою у малахітовій залі, запашними ароматами свіжої випічки, які шлейфом тягнулися вслід жвавим служницям, та тихими розмовами. Всі вони вже вдруге зібралися тут на їх спільну вечерю, але вчорашнього запалу й бажань позмагатися у словесних дебатах з суперницями не було й сліду. Перші випробування відняли більше сил, ніж очікувалось, а тому зараз всім був необхідний відпочинок та релаксація. Їх залишилося сімнадцять. Сімнадцять із тридцяти. Шановна сваха вже повідомила розпорядок на завтра, тому дівчата стиха перемовлялися між собою, морально налаштовуючись до нового дня. Знайомство з Його Високістю кронпринцом передбачало перевірку на сумісність стихій, іншими словами на взаємодію. Отже, вже завтра добра половина наречених відправиться додому, а між іншими розпочнеться справжня боротьба. Місафір сиділа в компанії Єлен, Аврелії та Лонди, прислухаючись до їх розмови, але водночас літаючи десь далеко звідси. Абсолютно змішані почуття розривали душу на шматки. З однієї сторони радість: всі, з ким віконтеса Ліемська встигла подружитися, пройшли у наступний етап відбору. З іншого — злість: дарма було сподіватися, що Нора покине палац так швидко, але й те, що залишилася Керлі й ще кілька її зарозумілих подруг псували ейфорію від першого випробування, в якому Міса вийшла переможницею над самим магістром! Щодо цього теж все неоднозначно. Безмежно непокоїло, що її намагалися усунути. Дратувало, що до цього приклав руку принц Тео, єдиний, кому вона довіряла. Але разом з тим саме цей пункт викликав мимовільну посмішку. Чого він так хвилюється? Невже ревнує? Зиркнула на Його Високість, який вирішив розважити дівчат і прийшов привітати їх із першим зробленим кроком до своєї мети. Тоді віконтеса Ліемська відтягла подруг до найвіддаленішого дивану, аргументувавши, що хочеться спокою, а Тео — все одно не їх наречений. Інші ж навпаки зібралися гуртом навколо молодшого спадкоємця та його кращого друга Антуана, вправляючись у заграванні. Готувалися до завтрашнього знайомства з кронпринцом. Так би мовити майстерність відточували. Місафір сама не зрозуміла чому так злиться на все навколо. Наче їй немає діла до брата судженого, але бачити його в компанії інших дівчат (нехай навіть наречених Сигізмунда) було неприємно. Образившись остаточно, шатенка навмисно проігнорувала той факт, що це вона втекла від спільноти династійця ближче до каміна, і тепер щоразу демонстративно відводила погляд, коли той (принц, звичайно, а не погляд) іноді зиркав на неї. А це відбувалося не так часто, як хотілося. Його Нахабність був же зайнятий розмовами та жартами з Їх Світлостями вертихвістками! Єлен, здавалося, поділяла думки подруги щодо інших суперниць і знаходила їх поведінку обурливою. Аврелія хвилювалася лише про свято, яке відбудеться вже завтра, і її головним болем була перевірка на взаємодію. А от Лонда... Лонда, навіть не кліпаючи, вглядалася в чоловічий силует, що вільно сидів на дивані в товаристві прекрасних леді. Її давно покинули всі думки, а в голові лише звучав м'який шовковистий баритон. Міса зиркнула в сторону Тео і його друга, подумки відправивши принцу гарного запотиличника! Ну, не можна бути таким ідеальним! От бідна віконтеса Арленська не спатиме вночі: портрет малюватиме (не дарма ж так вглядається у кожну рисочку на обличчі!). А їй між іншим рано вставати і готуватися до знайомства з нареченим!

Коли сваха оголосила, що можна займати крісла навколо масивного довгого столу, дівчата удавали, що їм це зовсім не обов'язково, але хіба із ввічливості так вже й буде — викажуть честь і повечеряють. Цього вимагали неписані правила для аристократок: їсти, наче пташеня і вдавати з себе манірних леді. Місафір теж постаралася, хоча всяке бажання грати за правилами поволі гасло. Правила віконтеса люто ненавиділа всією своєю сутністю, адже її життя — це вже порушення законів. Тео не відмовився від веселих прохань наречених брата повечеряти з ними, а тому радісно зайняв почесне місце і продовжував причаровувати погляди. В цьому він був великим майстром. А проте найбажаніших очей так і не зустрів. Дівча сердилося: тут навіть до ворожки не слід ходити — і так зрозуміло. А проте, уявлення не маючи, чим заслужив такого ставлення, десь у душі радів тому, що зміг викликати у ній хоч якісь почуття. А вже наступної миті подумки нагородив себе добрячим лящем. Нічого думати про наречену брата! Нічого взагалі думати про нахабну! Спершу вона повинна прийти до тями і навчитися цінувати Теодора, а вже потім можна буде назвати її своєю.

Вечеря минула, на диво, швидко. Попрощавшись із подругами, Місафір однією із перших покинула залу, поспішивши до своїх покоїв. Сунле зрозуміла без слів з першого погляду на свою втомлену господиню. Приготувала теплу ванну, свіжу сорочку та розстелила м'яке ліжко, яке здалося віконтесі блаженством. Відпустивши служницю спати, Міса, як зазвичай, листувалася з матір'ю магічною поштою, розповівши їй про все-все-все на відборі, окрім дивної поведінки магістра і його фокуса з накопичувачем. Не хотіла хвилювати й без того стурбовану рідненьку ненечку. Потім надіслала листа Марку, бувши з ним більш відвертою. Отримала його обіцянку завтра підтримувати близнючку на святі та підбадьорливе: «Не хвилюйся, ти ж моя сестричка, ти все зможеш». Ніжно посміхнулася, запевнивши себе, що брат має рацію і прочитала ще раз його послання, втамувавши в серці спрагу по спілкуванні з рідним: вона уже сумувала за віконтом. З почуттям виконаного обов'язку відправлялася в обійми Морфея, але не тут то було. Легкий вогник на свічці біля ліжка схвильовано замерехтів, а внутрішній слух мага відчув палюче тихе: «Міссааффііррр».

Знову магічна пошта, але вже вогняна? Батько турбується? Райль? Тітонька Анна? Так вона відіслала у Ліем звістку... У чім же річ? Доведеться читати.