Розділ 11

Ранок сонячним зайчиком завітав у невелику, але затишну спальню, виділену на цю ніч віконтесі. М'яко торкнувся першим промінням ніжного личка сплячої красуні, окутавши її теплом, і пощипав міцно стулені вуста, викликаючи на них усмішку. Сон все ще продовжував боротися за владу над дівчиною із свідомістю, посилаючи в мозок яскраві пейзажі Перламутрових гір і величну жіночу постать з найріднішим і найвродливішим у світі обличчям. Через розлуку з матір'ю, Місафір бачила її, графиню Аллонську, ледь не кожної ночі у своїх найчарівніших видіннях. Душа вірила у швидку зустріч і продовжувала берегти в пам'яті тепло ніжних рук. У той час процес дорослішання незворотно змушував юнку звикати до самостійного життя вдалі від рідної й навіть знаходити в цьому свої переваги.

Муркнувши й сонно потягнувшись, вона неохоче відкрила одне око, щоб побачити розмиту постать іншої жінки, набагато молодшої за ту, чий голос досі звучав у напівсплячій свідомості. Вірна служниця Сунле, узрівши перші спроби міледі прокинутися, знову потрясла ту за плече і врешті змусила прогнати видіння. Місафір зітхнула. Зазвичай вона рання пташка, а проте через хвилювання і різні думки минулої ночі навіть на зімкнула очей. Заснула перед світанком, через що зараз почувала себе не найкращим чином. Згадка про початок відбору змусила піднести своє розморене тіло й перенести його у ванну кімнату, звідки доносилися неймовірні аромати косметичних настоянок.

«Скоріше б стати королевою і запросити матір у палац на зло всім Розеллам у світі», — подумала шатенка, перш ніж остаточно поринути у блаженство теплої води, здатної зцілювати всі душевні та тілесні травми. Зілля з пелюсток троянд, додане в ванну, освіжило й збадьорило, а ефірні олії повернули заплутаному за ніч волоссі охайність та здоровий блиск. Використання магії задля краси Місафір не любила, але Сунле мала свої погляди на те, що повинна й не повинна робити благородна леді.

 Правилами палацу кожній нареченій дозволялося взяти з собою не більше, ніж дві служниці, але шатенка обмежилася однією. Тією, що за місяць перебування юної графині у Ліемі, неодноразово довела свою вірність. Сунле любила пліткувати й завжди приносила цікаві новини. Але водночас не була набридливою й легко знаходила компроміси. Їй не потрібно сотню разів пояснювати, що віконтеса не любить пафосних прикрас, воліє проводити вечори наодинці й забороняє торкатися своєї пекторалі. Інші ж дві помічниці, виділені Розеллою, повсякчас намагалися перевиховати господиню на свій лад. Напередодні від'їзду змусивши Сунле дати присягу вірності на крові, Місафір могла бути спокійною й не боятися отримати ножа в спину від власної служниці. Втерши у шкіру міледі ще кілька видів тогочасних кремів з бездоганними ароматами, які розбуджували рецептори й змушували ковтати слину від голоду, юнка пильно оглянула віконтесу й залишилася задоволеною своєю роботою. Після того обрала їй розкішну сукню з темно-фіалкового оксамиту та елегантні аксесуари. Кілька годин клопотала над зовнішнім виглядом дівчини і врешті доповнила образ знаковою брошкою, вчорашнім подарунком принца Тео.

— Бездоганно, Ваша Світлосте. А зараз пройдіть у малахітову залу для спільного сніданку, — привітно й поштиво промовила білявка з чорними, наче ніч, очима. Місафір кивнула, ще раз зиркнула у дзеркало, та впевнено покинула покої. Ефірні олії зробили свою справу, а тому настрій віконтеса мала пречудовий, почуваючи себе свіжо й легко. Своїм виглядом красуня була цілковито задоволеною. Оксамитова сукня розкішно лягала по талії, підкреслюючи тендітність. Просте, але вишукане намисто додавало елегантності. А хвилясте каштанове волосся на заздрість іншим нареченим вільно вкривало спину й легким кучером кокетливо лягало на груди. Кажуть, що люди оцінюють нас так, як ми оцінюємо себе. У кожному кроці Місафір відчувалася сила й впевненість. Її енергетика неодмінно засліпила б, якби лише не була прихованою з допомогою чудо-медальйона. Перед нею вклонялися слуги й давали дорогу інші наречені, не менш вродливі та поважні. Знайшовши учорашніх подруг, Місафір граційно присіла на м'який диван в їх компанії, благородно склавши руки в замочку на колінах. Єлен, яка ще вчора здавалася зверхньою, нині поводилася велично й не відмовляла собі в задоволенні турбувати інших дівчат зневажливими поглядами. А проте новоспечені товаришки отримали від маркізи зовсім милу дружню посмішку. Аврелія була більш привітною до оточення, але кожне її слово сяяло поміркованістю, зваженістю і почуттям власної гідності. На противагу їм Лонда ніяково посміхалася, коротко тупила погляд у землю та з першої ж миті пройнялася до віконтеси Ліемської добротою й довірою, неначе обрала її в захисниці. Захищати від кого, правду кажучи, було.

— Моя мила кузино, я вже зачекалася! — нудотно-солодкий голосок обманливо окутував привітністю. Граційно вставши з крісла в іншій частині зали, Нора впевненою ходою по-господарськи обминула дівчат, наблизившись компанії віконтеси Ліемської та присівши безпосередньо навпроти родички. Сині очі Місафір зацікавлено блиснули, а обличчя скувала усміхнена маска. Нора оцінювальним поглядом зміряла головну суперницю і гучно повела свою партію, привертаючи увагу інших наречених: — Гарно виглядаєш. Тобі було зручно? Звичайно, ти не звикла до розкошів. У твоєму маєтку в горах все було... простіше, чи що. По-сільському...

— Маєш рацію, у моєму маєтку все було геть не так... — не зважаючи на насмішливі блиски в очах подруг кузини, упевнено відповідала донька володаря Ліему. — Я прокидалася під неповторні трелі ранніх пташок, купаючись у чистій світанковій прохолоді. Вдихала аромати неповторних квітів, які ти, люба сестро, могла бачити лише в магічних книгах з травознавства. Якщо, звичайно, розуму вистачало відкривати їх. На нашому столі завжди лежали лісові фрукти. Я піднімалася в гори, насолоджуючись мрійливим туманом і там отримувала енергетику від самого сонця...