Розділ 10

Вже через відносно спокійних два дні Її Світлість вирушила в дорогу. Прощання з батьком й ріднею було сумним, але Місафір наказала собі триматися і в жодному разі не плакати. Не на смерть же вона йде! Норелія теж від'їжджала сьогодні, але дівчатам надали дві карети, щоб чого дорогою не сталося. Марель, яка вийшла проводжати найкращу подругу, глузливо зиркала в сторону віконтеси Ліемської. Вона була серед тих, хто помічав яскраві погляди Теодора на юну доньку графа і зараз від душі раділа дурості шатенки. Навіть з лукавістю побажала успіху колишній суперниці, отримавши за це від Нори на горіхи. Сам же принц вирішив повертатися у палац і тому склав компанію в дорозі не кузині, а її головній опонентці. Коли ж здивована віконтеса запитала причину, пояснив лаконічно: «Тому що я так хочу». Втім, Місафір не була проти товариства. Поруч з молодшим спадкоємцем вона почувалася захищеною. Почулося цокання копит і хльоскіт батога кучеря, а за мить карета рушила в дорогу. Його Високість сидів на дивані навпроти шатенки, зацікавлено її розглядаючи.

— Ти не розповіла мені причину, за якою готова ризикувати собою... Закохатися можливості не було, ти мого брата навіть не бачила. І владою явно не мариш. Так у чім справа, мишко? — майже лагідно запитав він. Красуня винувато опустила очі, зиркнула в вікно та важко зітхнула. Трохи ніяково поглянула в зацікавлене обличчя спадкоємця і врешті здалася. Розповідь про розмову Розелли та Нори Теодор слухав уважно, не перебиваючи та в думках аналізуючи. Але от зв'язку з загарбницькими планами тітоньки та рішенням віконтеси не бачив. Міса знову зітхнула й енергійно прощебетала:

— Коли я почула про це, наче сказилася, Тео. Я зрозуміла, що повинна завадити їм. Не вона, а я стану королевою. Ненависть до твоєї родички та гнів взяли наді мною верх. Одразу подумала про маму. Якщо я досягну чогось і привезу її в палац, вона, можливо, зрозуміє, що не дарма присвятила мені свою молодість і втратила сімейне щастя. Та й Розелла вважає мене нікчемою, навіть ти постійно хочеш оберігати. Але я й сама чогось варта! І я доведу вам усім це, коли одягну корону! Не знаю, що мною керувало в ті миті. Але я ж маг повітря і вогню, отже, це виправдовує мене, правда? Пекельна суміш. Я надто поривчаста і запальна. Продумала й організувала за лічені миті, а далі прийшло усвідомлення. Але я не шкодую, Тео...

— Заради того, щоб щось довести Розеллі та Норі? Або мені? Ти точно божевільна! — бездонні очі кольору непросвітної темряви блиснули, немов у зіницях розпалилося багаття. Як можна бути не по роках розумною і водночас зовсім дурненькою? Легка посмішка зворушила вуста і стихія теж помітно заспокоїлася. Принаймні рішення прийняте на основі амбіцій, а не якогось хитромудрого плану... Чомусь це втішало. Місафір теж посміхнулася.

— Можливо, й божевільна. Але ж я Блискавична, стихії владні наді мною. Сидіти в маєтку і чекати манни небесної неможливо нудно. Тим паче мені снився сон напередодні, немов на небі освітився шлях і він вказував на палац. Думаю, що моя доля стати дружиною принца... Вважаєш, я цього не гідна?

— Невже весь світ крутиться навколо Сигізмунда? Мене ти до уваги на береш зовсім? — хмикнув юнак, діловито склавши руки на грудях. Пильно прослідкував за тим, як змінився вираз обличчя дівчини, і задоволено продовжив. — Я просто дивуюся тобі, Місо. Ти чомусь обрала довгий шлях, хоча короткий був у тебе перед носом. Ти добре знаєш, що поки що ніхто, окрім тебе, не зумів подружитися з моїм вогнем, а, отже, ти єдина претендентка на статус герцогині Ейлінської та Маріанійської принцеси. Ти не уявляєш, до яких хитрощів вдавалися дівчата, щоб навести ілюзію і посилити взаємодію зі мною. Але ти... Ти навіть не думала скористатися шансом і обрала для себе Сигізмунда. Боюся тебе розчаровувати, але ти для нього будеш надто сильною. Він слабкий. Взаємодії не вийде і відбір для тебе на цьому завершиться... Думаєш: магію чотирьох стихій прийме будь-хто? Я одружуватися не поспішаю, не думай. Але ти явно захотіла заміж. Не розумію тебе, Місо. Щиро не розумію...

— Я захотіла? Мені ніхто не дасть вибору, все одно видадуть як не сьогодні, то завтра. І мене не приваблює ідея стати дружиною старця, — почервонівши від відвертої теми, кинулася у дебати шатенка. По схвальному кивку головою принца, було ясно, що він з її доводами згоден. Та й це правда: згідно з традиціями до двадцяти років вельможні панянки вже повинні бути заміжніми, а судячи з того, що Місафір — бажана наречена, граф Нікомед не зможе довго відмовляти поважним женихам і скоро видасть доньку заміж. Зі старцем вона перебільшила, а втім все можливо. Раптово кокетливо посміхнувшись, шатенка стрільнула очима у спадкоємця і мелодійно додала: — Певно, я просто не помітила з твоєї сторони цікавості до своєї скромної персони. Ти був надто зайнятий Марель останнім часом... Я ненароком пропустила твоє освідчення? Тоді прошу мене пробачити. А якщо його не було, то йди й звинувачуй когось іншого!

— Пробач, шановна, а ти хотіла освідчення за три дні до того, як вилетіла на мене з каміна? — удавши, що не зрозумів шпильки про Марель, парирував Його Високість. Місафір приснула сміхом і абсолютно впевнено повела своєї:

— Нічого я не хотіла. Я не звикла ходити легкими шляхами й тим паче використовувати хороших людей в корисних цілях...

— І на тому спасибі, — усміхнувся він і похитав головою, щиро дивуючись своїй співрозмовниці. Рука пірнула в кишеню, діставши маленьку скриньку обтягнену синім оксамитом. Очі Місафір блиснули нерозумінням.