Розділ 9

Новина про все хороше, як і про погане зазвичай розноситься надто швидко. Десь підслухав вартовий, сказав служниці, та — своїй леді і пішло-поїхало. До вечора цього ж дня у маєтку не було тих, хто не знав би про зміну рішення графа. Складно знайти того, хто зрадів такому розміщенні зірок на небі. Та все ж вони були — герцогиня Сандра першою привітала онуку, побажала успіху та поділилася кількома порадами, які багато років тому допомогли їй. У свій час вона також брала участь у відборі наречених для покійного батька короля Карла і дійшла аж до фіналу, але не перемогла, після чого усе життя вважала себе ображеною. Тема з відбором глибоко закарбувалася у її душі, а тому герцогиня ні крихти не сумнівалася, що в Місафір вийде втілити давні жіночі мрії у реальність і посісти омріяний Сандрою престол. Її донька Анна була менш оптимістичною. Зчинила скандал і ледь не вбила спершу брата, а потім племінницю, але обоє виявилися непорушними у своїй волі (родичі все ж). Жінка навіть вдавалася до хитрощів та надсилала до віконтеси Марка, свого сина та майбутню невістку. Друзі, не знаючи причини паніки графині Шанрійської, все ж зробили спробу напоумити свою сестру, але вона обмежилася сухим:

— Я дуже люблю вас і не хочу ображати, тому закриймо цю тему. Я прийняла рішення. Чому ви не вірите в мої можливості? Хіба так роблять друзі? — покинувши свої покої та спантеличену трійку, віконтеса швидкими кроками долала коридор у напрямку до бібліотеки. Їй же необхідно знайти спосіб приховати ауру і певні здогадки на цей рахунок вже були. Однак, як виявилося, навіть дібратися туди не так легко, щоб не бути зупиненою кимось...

— Місо, стривай! Стій! Та стій же! — дзвінкий голос Нори в хвилини особливого гніву віддавав хриплими нотами. Вона майже просичала ім'я головної суперниці, а коли все ж наздогнала її, хвацько зловила за лікоть, повертаючи шатенку до себе. Місафір майже скрикнула від різкої болі, коли п'ять охайних нігтиків з силою вп'ялися в ніжну шкіру.

— Утратила розум вкрай, як я бачу?! — хмикнула донька власника Ліему, намагаючись відчепити від своєї руки набридливу кузину. Десь у глибині душі їй було навіть страшно. Але не Нори, а самої себе. В подібні миті злості можна легко не опам'ятатися і виплеснути магію назовні. А така відьма, як її опонентка, ніколи не проґавить можливості знищити суперницю. Тільки показати слабке місце — і вона зробить усе, щоб поцілити саме в нього. Сяк-так опанувавши себе, Міса хмикнула і продовжила баталію на словесному рівні, міцно тримаючи свою магію у стисненому кулаці. — Хоча про що це я? Було б що втрачати? Чого ти боїшся, Норо? Ти ж упевнена, що корона твоя! Я б на твоєму місці стрибала від радості... Але ти знаєш, що зі мною тобі не впоратися. Тому й злишся...

— А ти ніколи не будеш на моєму місці! — ненависно процідила чорнявка, посилюючи натиск, аби неодмінно залишити суперниці синяка. І це так по-жіночому... На відміну від Місафір, Норелія не мала причин, щоб стримувати магію і за найменшої можливості з превеликою радістю обсмалила б личко Її Світлості. Але інстинкт самозбереження (чи те, що від нього залишилося) шепотів на вушко, що корона важливіша помсти. Поквитатися з родичкою Нора встигне завжди, а потрапити на відбір вона змушена саме тепер. Іншого такого шансу не буде. А тому доведеться обмежитися нанесенням синяків. Зібравши всю ненависть докупи, майбутня королева, як вона себе вже величала, палко виголосила: — Ти дарма стараєшся. Гадаєш, я не знаю чого ти прагнеш?! Але в тебе не вийде знищити мене. Подивися на себе зі сторони й зрозумієш сама: ти нікчемна. Плід забороненого кохання. Ти — прекрасний довід того, що різностихійникам не можна одружуватися! Сигізмунд і не гляне на дикарку, яка дванадцять років просиділа в вежі! І молися, щоб навіть не глянув, інакше я зроблю з тобою те, про що ти навіть не уявляєш!

— Твої погрози смішні, як і ти сама! — ні крихти не злякавшись, хмикнула Блискавична. Різко вирвавши свою руку (дарма, що від того залишився червоний і пекучий слід нігтів на шкірі), вона наблизилася до кузини і грішною справою ледь не хлинула на бідолашну всю силу чотирьох стихій. Хотіла влаштувати знайомство з дарами їх спільного нареченого, які він отримає після смерті свого батька. Проте вчасно зупинивши себе, Міса хмикнула: — Заспокоюй себе надалі, чим бажаєш. Ти нічого мені не зробиш, розуму не вистачить. Гнів і злість засліпили тебе. Сама приведеш себе до гибелі. І на що тут повинен задивитися Сигізмунд, скажи? Ніколи не була красунею, сестричко, але зараз скидаєшся на потвору. Душа в тебе потворна, Норо. І всі це скоро помітять! Забудь про кронпринца, він стане моїм...

— Я — потворна? Зараз на тебе подивлюся! — крикнула віконтеса Іттеська і підняла руку для ляпаса, але тієї ж миті у коридорі з'явилася Розелла. Графиня, цілковито пригнічена й розлючена, саме поверталася з кабінету свого чоловіка. Безсилість перед двома упертими віслюками (слабкодухим батьком і інтриганкою донькою), які вирішили зруйнувати їй усі плани, доводила до люті. Але сцена, свідком якої невільно стала в коридорі, остаточно похитнула жіночу стійкість. Розборонивши дівчат, презлюща графиня зміряла падчерку оцінювальним довгим мовчазним поглядом і, не сказавши ні слова, повела за собою Нору в її покої. Віконтеса дорогою намагалася пояснити причину своєї поведінки, але тітонька стискала їй руку до хрускоту пальців і, не зважаючи на благання припинити, тягла дівчину коридором. Відчинивши двері, Розелла грубо кинула свою улюбленицю прямісінько на середину м'якого килима і загрозливо нависла над нею, не реагуючи на її сльози. Певно, що ніколи Норелія не була такою спантеличеною і ще ніколи не боялася ту, кому найбільше довіряла і кого щиро любила. Сестра батька замінила юнці матір, замінила подругу, стала захисницею. Зі страхами та радістю Нора завжди могла прибігти до рідної й поруч з нею знайти затишок. Але зараз, крізь сльози вглядаючись у дорогі риси обличчя, віконтеса не впізнавала свою добру та милу тітоньку. Вона бачила Її Світлість графиню. Але навіть графиня Розелла ніколи не поводилася таким чином з прислугою, як зараз із нею, своєю названою донькою. І через кого? Через руду змію?! Рука боліла, боліло й серце, уражене найріднішою людиною.