Розділ 4

У той час кабінет графа Нікомеда походив на мінне поле, а сімейна розмова плавно перекочувалася в бойові дії. Чоловік схвильовано змірював кроками розміри чималого приміщення поздовж і в ширину, велично зімкнувши руки за спиною, і лише іноді кидав на свою улюблену сестру сердиті погляди. Анна, як ні в чім не бувало, преспокійно стояла біля письмового столу, вдаючи, що єдина цікава річ зараз — це багаття, що зі смачним хрустом з'їдає сухі дрова в каміні точно так же, як і вона готова з'їсти кожного, хто піде проти неї. Герцогиня Сандра все намагалася наслідувати приклад доньки й зобразити спокій, але вдавалося кепсько. Її схвильованість видавалася в усьому: постукуванні музичними пальцями по дерев'яних поручнях крісла, напруженій позі, дякуючи якій вдова Фларрійська походила на тигрицю, яка готується до атаки. Красномовний погляд жінки метався по обличчях її дітей, гадаючи кому з них ця гра набридне першому. Але повислу мовчанку, яка з кожною миттю все більше тиснула й пригнічувала, ніхто не поспішав порушувати.

Затиснена власними страхами у диван, Розелла лише кліпала очима і конвульсивно зминала в руках атлас своєї бездоганної сукні персикового кольору, бажаючи заспокоїтися. Хоч насправді всі знали, що графині зараз страшно навіть дихати. Надто сильні маги вогню, якими були Нікомед і Анна, схильні до перебільшувань. Кожною клітинкою тіла Розі відчувала, як різко в покоях піднімається температура, але їй було чомусь холодно. Звичайно, вона знала, що особисто їй нічого не загрожувало, але Її Світлості не хотілося, щоб суперечка між чоловіком і його сестрою в кінець зіпсувала свято. Хоча, здавалося, псувати вже не було що. Все й так гірше, ніж можна уявити. Яструбиотримали чергову порцію свіжих пікантних новин, яку пережовуватимуть ще два тижні, а бідолашний Тео стараннями цілителів опритомніє лише завтра. І хвала Всемогутньому Вогню, що опритомніє взагалі. Ставши подушкою для Місафір, він пожертвував цілісністю трьох ребер і отримав легкий струс мозку. Якби не лікувальні заклинання, обряди й мазі, що зцілюють навіть переломи, на одного племінника в Розелли могло стати менше.

— Ні, я все розумію! Окрім одного, сестро! — все ж першим пішов у атаку Нікомед, не витримавши моральних катувань. Стрімко наблизившись до графині Шанрійської, він поглянув їй прямо в вічі. Анна гонорово відвела погляд, але чоловік безцеремонно стиснув її бороду двома пальцями, змушуючи підняти обличчя до свого, і блиснув бісенятами в очах. — Як ти могла не сказати мені, що моя дочка жива?! Моя. Дочка!

— Так було слід, — різко вирвавшись з рук брата, Анна нависла над ним не менш загрозливо, а проте не зрадила свого гордовито сталевого тону. Таке нахабство ще більше розпалило й без того обуреного мага, що тепер скидався на вогняного дракона. Суміш звірського рику і відчайдушного крику сколихнув кабінет, вирвався з його меж і роздався довгим коридором, перетворюючись у мерехтливе відлуння. Розелла злякано підстрибнула, натомість Анна навіть не повела бровою.

— Слід приховувати від мене доньку?! Та чи ти божевільна чи скажена?! Що за маячню ти мелеш? Ти ж з самого початку знала, що вони не померли? Це на твоєму обличчі було написано. Так може це ти їх викрала? Га, сестро?

— Може і я, — так же преспокійно відповіла вона і м'яко посміхнулася, тим самим зупинивши нову тираду. — Іншого виходу не було. Якби я цього не зробила, їх би справді вбили. Цікаво хто? А ти пригадай добре, освіжи в пам'яті давні події...

Благополучно переживши приступ злості, граф різко відвернувся від рідних і задумався. Він зробив це й для того, щоб якусь мить не бачити своєї сестри, завжди обожнюваної, а нині тієї, кого він міг ненароком спопелити. Біль пік у грудях. Біль трауру батька по своїй донечці. Біль від втрачених років, які не розділив з нею. І Девлет... Так вона була живою увесь цей час і, певно, чекала на нього. Зупинитися на спогадах про минуле не дозволяли думки про сьогодення. Виходить: він одружився знову при живій дружині? І кожна його жінка має від нього по дитині. У Девлет їх двоє... Збожеволіти можна...

— Що це означає, Анно? Навіщо ти викрала мою онуку? — врешті прийшла до тями й герцогиня.

— Певно, тому, мамо, що ви з моїм шанованим батьком робили все можливе, аби вбити її матір! — сказала, мов відрізала, брюнетка. Ніко різко повернувся до жінок, в думках неодноразово пославши силу магії на знищення свого ж маєтку, і приглушено запитав: «Мамо, вона каже правду?». Сандра від обурення лише хмикнула, натомість її донька завжди мала, що сказати.

— Хотіли Ніко з Розеллою одружити настільки сильно, що на Девлет замах готували. Невже забули? От я й викрала її, а з нею Місафір, інакше невістка б збожеволіла від горя. Поселила в своєму маєтку, охоронною магією там все насичила, щоб не змогли повернутися і подати сигнал. Якби не я, вони б справді померли. Місафір вважалася бездарем, а це сором для роду. Не дарма тато перед смертю просив пробачення в онуки, марив її іменем. Певно, були гріхи... А ви, мамо? І як вам лише не соромно? Ти, Нікомеде, мовчи! Ні слова більше! Замість того, щоб руки цілувати, ти мене ледь не спалив! Завжди рада, братику. Не дякуй за допомогу... — і хмикнувши наостанок, графиня велично покинула кабінет, залишивши сердитого сина не менш емоційній матері.

— І в цьому вся моя донька! — розпачливо розвела руками герцогиня, коли весь запал графа в що б там не було розібратися зі старими подіями перейшов на неї. Важко вставши з крісла, вона з досадою поглянула в обличчя Нікомеда. — Ти ж сам батько... Повинен розуміти: все, що ми робили, було заради тебе. Твоя сестра схильна до самонавіювання, але я не стану заперечувати той факт, що Девлет завжди була тут чужою. Що зроблено, те зроблено...

З гордим виглядом розкішна Сандра покинула покої точно так, як перед тим її донька. «Світом правлять чоловіки» — пронеслося в голові мага. Сумно всміхнувшись самому собі, Ніко зневажливо хмикнув. Він, друг короля, його помічник, завжди бажаний при дворі, вельможний граф, воєначальник, не може впоратися у власному будинку з жінками своєї сім'ї. Що одна, що інша натворили справ, натомість виставили все так, наче він ще й винен, і пішли собі, як ні в чім не бувало. Ні, світом однозначно правлять жінки! Просто роблять це вміло. Хитро. З тіні командують своїми чоловіками, перетворивши тих у слухняних маріонеток.