Розділ 1

— Не подобається мені це, Ваша Величносте. Відколи ваш брат перейшов на сторону Пітьми жодного спокою... Повернімося, поки не пізно, — хриплий голос генерала Джеральда, чоловіка статечного й немолодого, звучав розсудливо, але з певними нотками невдоволення. Та й не дарма: останніми роками в Маріанії й так було неспокійно, але після зради молодшого брата короля, Карла П'ятого повсякчас зустрічали пастки. — Он і птахи не співають, а це, знаєте, погана прикмета.

— Ви злякалися пташок, генерале, чи прикмет? Вище носа, це ж полювання, а не військовий похід! Король без здобичі не повертається, затямте собі! — двадцятивосьмирічний монарх яскраво посміхнувся, угледівши вдалі між соснами та ялинами, як мигнуло щось жовтогаряче. Певно, то була лисиця, тому тепер їх чекає потішна розвага. Настрій свого вірного слуги він ніяк не розділяв, намагаючись розважитися на славу. Молода гаряча кров закипала в жилах, потребуючи адреналіну та пригод, а полювання — прекрасна нагода, щоб розвіятися й відпочити від державних справ та сімейних турбот. Згадавши про сім'ю, король нахмурився: нещодавно відбувся магічний ритуал його молодшого сина і виявилося, що принц має дуже сильний дар вогню.

Її Величність королева Марія пишалася п'ятирічним нащадком, але для чоловіка це була погана звістка. Річ у тому, що в Карла вже був претендент на престол — восьмирічний Сигізмунд, дитя, подароване першою дружиною Терезою, яка невдовзі померла. На відміну від молодшого, кронпринц не блищав такими талантами. Після власної війни за трон і втечі рідного брата на сторону Пітьми, монарх не бажав подібної долі своїм дітям, а тому вирішив одразу все розставити по місцях: маленькому Теодору доведеться усвідомити ще в дитинстві, що, не зважаючи на сильний дар, престолу йому не бачити.

— Навіщо це полювання? Хіба зараз час? — буркнув Джеральд, чим вивів Карла з власних думок.

— Побачимо, що ви скажете, генерале, коли ми спіймаємо ту рудохвосту! — з вогниками азарту в очах Його Величність упевнено пришпорив свого вірного коня й понісся вперед у глиб лісу, де щойно сховалася тварина.

Звідки взялася блискавка, яка запалила дерево прямо перед мисливцями, ніхто з присутніх магів та вельмож так і не зрозумів.

— Ваша Величносте, обережно! Засада! — прокричав генерал, створюючи бойовий вогненний щит, аби блокувати удари неприятелів. Розбійники, що виростали перед очима, наче гриби після дощу, виявилися не просто хорошими воїнами, але й непоганими магами. Карл закотив очі, шкодуючи про зіпсований відпочинок. Стосовно нової засідки він переймався куди менше, ніж про те, що лисиця таки втекла, а протягом наступних кількох тижнів Джеральд однозначно заборонить йому показувати носа з захищеного палацу. І що це за манери командувати королем?

Прикликавши магію чотирьох стихій, монарх без особливої напруги боровся пліч-о-пліч поруч з вірними лицарями, долаючи противників. Минуло трохи менше, ніж година, коли останній неприятель упав від полум'яної стріли, випущеної Його Величністю. У той час за битвою непомічено спостерігав Хтось. І цей Хтось мав велику перевагу в ефекті несподіванки, аби виконати до кінця свою місію та вирвати життя монарха з його дужого молодого тіла. Коли в спину Карла П'ятого полетів вогненний шар, практично всі лицарі були зайняті розмовами про підлого брата короля, який знову прислав приспішників. Але один захисник правителя імперії не грішний у пліткуванні й уважний до навколишнього світу все ж знайшовся.

— Ваша Величносте! — миттєва реакція юного графа Нікомеда була дивовижною. Подібно спалаху блискавки, маг ринувся до короля і закрив його собою, випустивши власний шар у той, що стрімко наближався чоловіків. Часу для створення захисної сфери, щоб уберегти себе від наслідків удару Грому, у юнака не було. Зустрівшись, дві сили вогню, направлені на знищення одна одної, породили вибух. Полум'я хвилею роздалося навкруги, запалило найближчу сосну й обпекло мужнє обличчя графа. Володіння стихіями вчить цілковитого послуху, тотожності й поміркованості, магія не терпить помилок. Як нагадування про це, Нікомеду служитиме шрам, що прикрасив скроню молодого красеня.

Саме з цієї миті бере витік наша історія. Її герої навіть не уявляли, що в великій Книзі Буття ще багато віків тому на їх долі призначено закласти перший камінь у фундаменті майбутнього, що вже швидкоплинно розгорталося перед народом всієї Маріанії. І те невдале полювання, як і засідка та проворність Нікомеда були неминучими.

Спантеличений король лише похитнувся, здивовано глянув у сторону, звідки прилетів смертоносний відблиск магії, пославши охорону виловлювати зрадника. Потім зустрівся очима з генералом Джеральдом, який просто іскрився самовпевненістю і чомусь стримувався від святкового: «А я ж казав!». І врешті підійшов до Нікомеда, легким порухом двох пальців пославши хвилю вітру й тим самим почистивши багатий костюм графа від сизої димки попелу, що вкрила увесь сапфірово-зелений рукав. Тканина на дорогім одязі де-не-де повільно тліла, але юнак і сам займався тим, аби привести себе в порядок.

— Ти врятував короля, — чітко промовив монарх, зазирнувши в вірні очі молодого чоловіка. Нікомед був дуже сильним магом вогню, походив зі старовинного багатого роду. На королівську службу прийшов не так давно, але вже встиг пару-трійку разів звершити героїчні справи. Помітивши кричущий про себе опік на скроні стихійника, король поплескав юнака по плечі та наказав усім повертатися в столицю, де цілителі візьмуться заживляти рани відважним захисникам імперії.

Вже наступного дня у Тронній залі палацу в присутності чотирьох Магістрів магії, вельмож-стихійників та знаті, Карл П'ятий виражав свою вдячність за проявлений героїзм: