Розділ 9

Наносивши один за іншим пекельні удари, граф, немов ошаленів. Але й принц тримався дуже гідно, користуючись своїми перевагами — молодістю та рухливістю, щоб виснажити свого суперника. Кожен з них змагався так, неначе на кону стояло все... А тому маленьку подряпинку на своїй шиї Тео навіть не помітив, коли завдав вирішального удару. На диво, граф одразу став втрачати пильність, відкривши свою ліву сторону й дозволивши спадкоємцю здобути перемогу. Шумні й галасливі овації ощасливлених глядачів показували, наскільки вони вражені побаченим. Вираз обличчя Леонса вмить став звичним і навіть усміхненим. Він підійшов до принца й голосно, аби всі почули, промовив:

— Ви справді дуже гідний воїн! Такому не соромно перемогти! — потиснувши руки одне одному, чоловіки змогли нарешті видихнути після напруженого поєдинку.

— Ви теж ще у формі! Упевнений, що такого гідного бою ніхто не очікував. Дякую вам, — щиро посміхнувся молодик, компліментом відповідаючи на комплімент. Погляд Леонса ковзнув на шию суперника, помітивши червону тонку смужку.

— Це у вас кров? Пробачте, Ваша Високосте. Я не навмисно, — хутко діставши біленьку хустинку із нагрудної кишені багатого каптана, він легко витер шию принца, зібравши кілька крапельок крові й тут же загорнувши їх усередину.

— Це не серйозно, жити буду, — всміхнувся юнак, байдуже глянувши на чисту, як він гадав, тканину. — Бачите, навіть крові немає. На мені швидко заживає...

Граф поплескав юнака по плечі, сховавши хустинку в своїй руці, та всміхнувся знову, тяжким поглядом оглянувши воїнів, які в даний час сперечалися хто на кого ставив ставку й хто скільки кому винен. Ринкова система процвітала навіть на війні.

— Годі вам роти роззявляти! Більше вистави не буде, займіться справами! — гучним поставленим голосом наказав капітан та, ще раз похваливши принца, зник у своєму шатрі. Його місце поруч з Тео поспішно зайняв Сигізмунд, щоб привітати його з гідною битвою. Зі словами: «Молодчина, брате! Я тобою пишаюся!» — чоловік легко обійняв переможця.

День минав метушливо. Через посилені тренування та обговорення стратегічних планів маги не зважали на відсутність втомленого поєдинком графа. Ніхто й не помітив, як статечний чоловік без зайвих підозр покинув своє шатро, поважною ходою перетнув головну площу та зник поміж невеликих наметів, вирушаючи далеко за межі табору, де на нього вже очікували.

— Ваша Світлосте, я боявся, що ви не зможете вийти, — тихим гортанним голосом промовив Лукас, низько вклонившись йому.

— Відкривай портал. Заборона принца Тео вже тут не діє. Повелитель чекає на мене... — накинувши глибокий капюшон свого одвічного темного плаща на голову, хриплуватим тембром наказав маг. Яскраво-червона сфера за лічені хвилини оповила постаті двох чоловіків, здолавши простір та час, а коли вона розсіялась у повітрі вранішнім туманом, на низькій тогорічній траві ще мить залишалися дві огрядних тіні.

Опинившись у небезпечній близькості до захисної сфери, чоловік у плащі проговорив заклинання та приклав чорний амулет до барвистої магічної стіни, аби вже за кілька хвилин побачити зображення короля Пітьми Ореля.

— Ти приніс, що я просив? — потойбічним голосом спитав зрадник.

— Кров принца Теодора, — діставши білосніжну хустинку з таємної кишені та показово розгорнувши її перед своїм співрозмовником, аби той міг побачити кілька яскраво-червоних краплинок, задоволено посміхнувся чоловік.

— Нарешті. Як довго ми чекали! Кров білого мага, теж нащадка Блискавичних, відкриє прохід! Подай її мені. Простягни руку, не бійся, Леонсе, адже цей амулет ти теж взяв у мене крізь сферу п'ять років тому, — схвально промовив Орель. Мить подумавши, граф Шанрійський торкнувся до магічної стіни, яка стала рідшою за повітря, й легко проник у туманність по лікоть. Брат короля Маріанії, жваво вихопивши з розгорнутої долоні хустинку, голосно й весело засміявся, а його очі засяяли фанатичним вогнем, немов у колекціонера, який нарешті дістав унікальну в своєму роді й рідкісну модель. — О, так! Яким буде обличчя Карла П'ятого, коли він дізнається, що ключем до моєї перемоги стала кров його сина?

— І що тепер буде? — трохи насторожено спитав граф, ще ніколи раніше не бачивши свого повелителя таким шаленим.

— Тебе ніхто не бачив, Леонсе? Ніхто не запідозрив? — все ж уточнив Орель, знову надягаючи на обличчя холодну маску розсудливості.

— Ніхто, — була лаконічна відповідь.

— Чекайте ввечері гостей. Покладемо край цьому, — востаннє промовив чоловік і на його вуста лягла тінь жорстокої посмішки: — Ти виконав свою частину домовленості, Леонсе. Тепер моя черга. Захопимо імперію, а потім настане наша епоха! Ти будеш моїм вірним помічником, коли трон брата нарешті стане моїм...

— Я говорив, що у мене є син, — нагадав граф, упевнено піднісши голову, від чого капюшон скотився вниз, відкривши посивілі кучері для сонячних обіймів.

— Я пам'ятаю. Райль, так? Як я обіцяв, моя тринадцятирічна донька Ларієль стане його дружиною. Інше обговоримо потім. Спершу слід знищити принців, а згодом прикінчити мого брата. Потім буде наш час, Леонсе. Повертайся в табір і пам'ятай про нашу розмову... — сфера дрібними брижами схвильовано замерехтіла, ховаючи зображення короля. Граф Шанрійський знервовано посміхнувся, гордо піднісши голову. Мало залишилося почекати: зовсім скоро він стане тестем династії, а його мужній син буде кронпринцом. Згадалися листи Анни, в яких вона повідомляла про заручини Райля зі слабосилою стихійницею Емілією. Почекай, синку, батько подбає про тебе. Минуло п'ять років, як граф змінив сторону, ставши вірним слугою брата короля Маріанії. Він добре пам'ятає той день, коли, отримавши новий наказ від Карла П'ятого, особисто обходив кордони, перевіряючи, чи все в порядку. Тоді перед ним і з'явився образ зрадника, якого відданий імперії Леонс марно намагався дістати з території королівства Пітьми, аж поки не пристав на його заманливі пропозиції.

А в той час захоплений тренуваннями табір зовсім не помітив, коли захід сонця кровавими відтінками розмалював небо. Тоді ж страшний могутній тріск сколихнув простір, травмувавши барабанні перетинки слухачів. Розчісана поривами сильного вітру трава жалібно хиталася, де-не-де прокотилося перекотиполе, а небо заволокло темними непроникними хмарами, крізь які сонячне проміння не могло дістатися землі. Сфера дала розкол і спершу непомітна тріщина побігла вверх, розширюючись, розширюючись, розширюючись... Подив сніговою лавиною пронісся поміж військових. Покинувши всі справи, хоробрі захисники імперії вражено спостерігали за дивними подіями, навіть не уявляючи, що це лише прелюдія до великого спектаклю.