Розділ 7

— Відбір можна зупинити кожної миті, якщо я визначуся. Більш гідної, ніж віконтеса Ліемська просто немає: вона врятувала Інгред, гарно впоралася з усіма завданнями, родовита й обдарована, знає, коли сказати, а коли промовчати. На нерви не діє, як усі інші. Тактовна, не ревнива. І головне, мені з нею легко. Вона не намагається стрибати на шию і закохати у себе, поводиться так, наче їй глибоко чхати на те, що я можу обрати іншу. І цим підкупляє. Вона вміє влаштовувати свято і сама бути святом. Чуттєва, співчутлива. У ній є щось, чого немає в жодній іншій. Але... — перерахував чоловік, навіть не уявляючи, що в ту мить відбувалося в душі його брата. Серце виверталося навиворіт, спричиняючи нестерпний біль.

— Але? — намагаючись грати звичайну зацікавленість, Тео кипів у душі. Відчуваючи його енергетику, багаття також втратило спокій і спалахнуло з небаченою силою. На щастя, принц встиг перехопити контроль над ситуацією та повернути все в жарт, немов ненароком.

— Але її сила... Взаємодія хоч є, але напевно надто слабка. Я задихаюся, коли Місафір поруч, Тео. Ти ж знаєш: перша шлюбна ніч — поєднання стихій, сплетіння магії на рівні аури. Боюся, що ми можемо магічно нашкодити одне одному. Хоч, звичайно, ризик того вартий. Місафір Ліемська — рідкісний діамант і втратити її, відпустити, боюся, страшніше, ніж померти або втратити магію від її могутнього впливу. А якщо все ж пощастить прийняти її силу, можна позаздрити самому собі. Інгред буде в безпеці, нам нічого не загрожуватиме. А в спальні дружини на мене чекатиме ця краса. Місафір буде прекрасною королевою, мудрим радником, другом, опорою та підтримкою для всієї імперії й чудесною матір'ю для мого наступника. Це того варте...

Такі слова, сповнені веселощів, гостріше кинджала ранили душу молодшого принца. До болю затиснувши кулаки й закусивши зуби, він з усіх сил контролював свою стихію. Маги вогню — жахливі власники. Вони не звикли чимось ділитися й аж надто коханими жінками. Характер вогняного стихійника, титанічними силами стримуваний, зараз рвався на волю, щоб пояснити братові одну просту істину: віконтеса Ліемська належить молодшому принцу імперії й він ладен змагатися зі світом, щоб не віддати її іншому — ні другові, ні ворогу.

Шепіт багаття з іменем Сигізмунда, повідомляючи про активування магічної пошти, дозволив Тео не відповідати брату. Можна було зітхнути полегшено, але ж новоприбулий лист був від Місафір. Від Місафір для кронпринца. Зиркнувши на брата, Тео вкотре скипів від ревнощів, що отруювали душу: Сигізмунд, вдивляючись у рядки послання, ніжно всміхався.

— З нею все добре? — тамуючи гнітючий біль, усе ж поцікавився красень.

— А? Що? — відірвавшись від листа, Сигізмунд здивовано поглянув на кароокого і всміхнувся. — Це Інгред написала, а Місафір відіслала. Вони зараз разом. Чи буває краще? Все ж мені з ними пощастило...

Наказавши охоронцю принести підставку, перо та папір, Сигізмунд знову поглянув у написане і яскраво усміхнувся.

— Не хвилюйся, Тео. Твоя теж напише скоро — я знаю.

Тео знизував плечима, не бажаючи розвивати тему. Тепер йому було необхідно привести думки в порядок і поки брат займається листуванням зі своєю коханою, можна обміркувати все, що тут сталося. Найперше — це Місафір слід віддати належне. Вона виконала свою обіцянку і довела, що зможе підкорити собі навіть закоханого кронпринца. Однак, від того нікому не легше. Сигізмунд обіцяв допомогти з одруженням. Можна в усьому зізнатися йому навіть тепер і попросити відмовитися від нареченої, але заважає дві причини: перша — в Маріанії всі наречені чоловіка, поки він не зупинить свій вибір на одній, — це його власність. Задивлятися на них суворо заборонено, за це карають. Тео боїться не за себе, а за свою мишку, на честь якої впаде тінь. Зрада нареченої прирівнюється до зради дружини. Вона цього сорому не переживе і ніколи не пробачить. Друга причина — брат уже бачить Місу своєю королевою, а тому нізащо не відпустить її. Єдиний спосіб — змусити його відмовитися добровільно, змусити забажати іншу. Звучить майже нереально.

***

Яскраві зорі, вкрившись сизою пухнастою ковдрою — м'якою хмарою, поринули в сон. Оповившись небесним павутинням, місяць ледь освітлював контури споруд та будівель і молодих охоронців, що оберігали сон стомлених побратимів та пильнували безпеку королівських спадкоємців. Такі ночі, здається, саме створені для змов та підступів.

Ступаючи безшумно й тихо, немов кішка, чоловік, одягнений у чорне, покинув одну з численних наметів високопосадовців. Тихо прокрався попри охорону й непоміченим пірнув у велике шатро, де з мирним сном відпочивали лицарі. Злившись із мороком, незваний гість підійшов до п'ятого ліжка ліворуч від входу й схилився над сплячим воїном.

— Лукасе... Лукасе! — тихий голос з хриплячими нотками зовсім не мелодійно ввірвався у свідомість. Крізь сон стиснувши у руці кинджал, чоловік в думках вилаявся і, поборовши дрімоту, різко підстрибнув, готуючись відбивати напад того, хто посмів його потривожити. Але той був не з лякливих і, все так же зливаючись із пітьмою, прошепотів: — Не дурій, це я. Тебе викликає Його Світлість...

Стрибнувши на ноги, чоловік сховав кинджал у своїй долоні та впевнено без зайвих запитань пішов услід за своїм невидимим поводирем, й сам зникаючи у темряві.

Шатро, не потривожене яскравим світлом, а лиш однією свічкою, зустріло двох чоловіків гостинно. З величною поставою його господар стояв перед вікном, ніяк не відреагувавши на прихід своїх вірних союзників. Через кілька хвилин відносної тиші, порушеної лише диханням, він усе ж промовив:

— Прихід принців нам не на руку. Я слідкував за ними біля багаття. Схоже, що Їх Високості тепер за одно й сліду від колишньої ворожнечі немає. Це дуже погано. Тим паче, якщо я правильно зрозумів, принц Тео знає секрет сфери й має на меті довести, що лише сила Блискавичних може врятувати їх імперію. Нам слід діяти швидко. Я маю порадитися з повелителем. Лукасе, відкрий мені портал, а ти, Генрі, очікуй на мене тут...