Розділ 6

Прощання перед походом — частина давніх традицій, які з віками стали помирати, але королева Марія старанно намагалася відроджувати їх. Велика зала повнилася народом, мерехтіла строкатим та різнобарвним вбранням дівчат, блищала їх прикрасами, які, зустрічаючись із сонячним промінням, народжували зайчиків, що стрибали високими стінами, розкішними меблями та схвильованими й збудженими обличчями присутніх. Провести Їх Високостей у дорогу прийшло задосить народу. В тім числі не забули сюди з'явитися всі колишні коханки Теодора, котрі досі були незаміжніми (заміжніх, певно, не пустили їх чоловіки, хоч вони (не чоловіки, ясна річ, а дружини) досі задивлялися на Його Незрівнянність, сумно зітхаючи вечорами). Бажатимуть успіхів, чи проклинатимуть спадкоємця вищезгадані фарфорові ляльки (як їх із долею ревнощів та огиди подумки назвала Місафір) можна було лише здогадатися. Втім більшість із них все ще не втрачали надію. Очолювала загін прихильниць пишногруда блондинка з солодким іменем Марель. Тепер вона, як ніколи, сподівалася на взаємність, зовсім не звертаючи увагу на всі спроби Антуана. Втім, краля просто не уявляла, що кілька годин тому відбувалося у покоях молодшого принца. Знала б — довелося б залишити мрії про титул фаворитки чоловіка, другого в черзі на престол. Він же давно припинив бачити інших, окрім тієї, яка в цю мить стиха розмовляла про щось з Інгред трохи далі від інших наречених. Леді в червоному вже давно прийшла до тями, як і її покої повернули собі цілковито ідентичний вигляд до того, який мали до тієї неприємної ситуації з пожежею. Змовницьки ледь схилившись одна до одної, аби вберегти тему своєї розмови від підслуховування, дівчата стиха розмовляли, зберігаючи серйозний вираз обличчя. Втім не лише вони виділялися з натовпу галасливих нафарбованих емоційних та пустоголових дівчат холодною поміркованістю. Нора та Керлі також в стороні про щось домовлялися. І лишень гучний голос церемоніймейстера зі сповіщенням про наближення синів короля змусив красунь покинути свої розмови й вишикуватися у рівненький рядочок на чолі з Її Світлістю графинею.

— Точно, наче гарем. Головна фаворитка і безліч кандидаток чекають на свого господаря, — ледь схилившись головою до Інгред, пошепки поділилася думками Місафір. Та всміхнулася кутиками вуст і парирувала:

— Якщо все вийде, то зовсім скоро в цьому гаремі буде лише одна королева.

— І лише одна фаворитка, — підтримала думку теперішньої спільниці, багатозначно зиркнувши на неї, віконтеса Ліемська. Союз двох жінок, які домовилися ділитися одним чоловіком, пекельна суміш. Але про це пізніш. А поки...

— Увага! Його Королівська Високість принц Сигізмунд та принц Теодор!

Затамувавши подих, запаморочливі красуні водночас присіли у глибоких реверансах, зустрічаючи спадкоємців імперії. Тишу порушили важкі кроки чоловіків, дзенькаючих металевими набійками на взутті по мармуровій підлозі. За правом першонародження Сигізмунд йшов попереду, велично й гордо наближаючись коханої жінки, першої в ряду, у той час, коли його брат залишався позаду, байдужим поглядом обвівши своїх колишніх. Попри те, що серце рвалося в долоні синьоокої красуні, Тео не смів дивитися на неї. Не смів, але кілька разів усе ж не стримався й затримав свої очі на стрункій постаті трохи довше, ніж це було дозволено. Хотів запам'ятати її ніжну усмішку, щоб та осяювала сонячним променем його важкий шлях і манила додому, де чекатиме мила серцю дівчина.

— Ні про що не хвилюйся. Не встигнеш скучити, як я повернуся до тебе... Хай бережуть тебе боги! — обійнявши двома долонями вродливе обличчя коханої жінки, кронпринц лагідно поцілував її чоло та кинув спокійний погляд на віконтесу Ліемську, що стояла поруч. Важко зітхнув, навіть тепер відчуваючи пригнічувальний ефект сильної аури. Крадькома знайшов на руці синьоокої кралі все той же браслет, відчувши його магічну справність. Чому він не вбирає енергетику, як повинен був, а навпаки посилює негативний вплив, юнак тиждень намагався здогадатися, але все марно. А тому лічені хвилини в присутності красуні, якою була донька графа Нікомеда, давалися йому неймовірно важко. Це скидалося на протистояння магічних почуттів, які божеволіли від дискомфорту, та розуму, що свідчив на користь мудрої й відданої дівчини. Місафір могла б бути його та Інгред порятунком, от лише її сильна магія стала прокляттям, змушуючи задихатися навіть попри наявність взаємодії.

— Місафір, я доручаю тобі графиню Царрійську. Як ти вже встигла побачити, її тут недолюблюють та зовсім не цінують. Захищай її, поки мене не буде поруч. Я, звісно ж, не наказую, а лише прошу тебе....

— Ні про що не хвилюйтеся, Ваша Високосте. Я зроблю все можливе, щоб не розчарувати вас, — легко присівши у кніксені, серйозно пообіцяла віконтеса, маючи на меті дотримати свого слова. — Бажаю вам успіхів та звитяг! Нехай боги будуть з вами, нашим принцом Теодором та всіма воїнами! Ми чекатимемо на вас з перемогою!

— Дякую, — водночас промовили два мужніх голоси, а Тео, вперше не криючись, зустрівся очима з ліемкою. Всього доля секунди, але їм обом було достатньо навіть цього, щоб промінь світла ліг на душу, немов незрима обіцянка скоро знову побачитись.

Сигізмунд попрощався з усіма нареченими, отримавши приємні слова та вишиті Керлі й Озалією хустинки. Марель теж намагалася подарувати щось Теодору, але він не взяв, сухо кивнувши на побажання, й поспішив услід за братом покинути залу, спинним мозком відчуваючи на собі погляд Блискавичної. Серце тривожно стиснулося й народилася думка, що немов зіпсована платівка, повсякчас крутилася в голові: «Це не на довго. Зовсім скоро я побачу її знову».

***

Виконані у бордових відтінках покої фаворитки кронпринца ласкаво зустріли дівчат. Велично зайшовши всередину, Інгред гостинно запросила компаньйонку присісти, кивнувши їй на м'який диван неподалік не розпаленого каміну й бронзової статуї дівчини-янгола з делікатними рисами обличчя й піднятими догори об'ємними крилами, немов вона ось-ось підніметься у повітря. Всебачучі очі створювали ефект живої людини, неначе замкнена в скелясту оболонку, всередині живе душа, готова вирватися назовні кожної миті. Коричневу сукню розвіяв нереальний вітер, а руки леді, вільно опущені додолу, здавалося, насолоджувалися теплим повітрям, дарованим каміном в зимову пору року.