— Завтра церемонія результатів, дві з вас покинуть відбір. Сподіваюся, що ви будете розважливими. Кожна з вас зробила все, що в її силах. Усі можете відпочивати, — закінчивши напутню промову, сваха обвела дівчат суворим поглядом та швидкими кроками покинула залу, залишивши по собі шлейф надмірно різкого аромату дорогих парфумів. Наречені кронпринца наслідували її приклад, розбрівшись по всьому палацу. Хтось поспішав у сад, хтось — у свої покої. Лонда мала останнє випробування, на яке, взявши благословення в подруг і згоряючи від хвилювання, саме поквапилася. Керлі й Нора, не обійшовшись без кількох «лагідних» у сторону Блискавичної, теж кудись зникли. Тримаючи подоли своїх пишних суконь, Місафір та Єлен, стиха обговорюючи сьогоднішнє побачення, яке чорнява маркіза приготувала для кронпринца, крокували коридором, маючи на меті прогулятися до саду, поки ще є вільний час. Їм не було відомо, що Доля вже має на них свої плани.
— Ваша Світлосте маркізо Єлен, — низько схилившись у глибокому поклоні, молоденький слуга, якого дівчата бачили вперше, з'явився, немов з — під землі. Жваво схилився до вуха чорнявки, зловіще озирнувшись на Місафір, та коротко про щось прошепотів, аби наступної миті зникнути в першому розгалуженні коридорів.
— Що він сказав? — помітивши розпашілі щоки подруги, поцікавилася шатенка.
— Мене кличе Інгред... — стисла плечима Єлен, запитально поглянувши на подругу, немов їй щось могло бути відомо.
— І чого вона хоче? Це дуже дивно, — зітхнула синьоока, передчуваючи неладне. — Може я піду з тобою?
— Не знаю, чого хоче, але тобі не слід іти. Я перевірю, потім розкажу тобі. Йди до себе, я навідаюся, як тільки повернуся, — категорично заявила дівчина. Ліемка наполягати не стала. Розпрощавшись, юнки звернули в різні коридори. Єлен — туди, де нещодавно зник дивний лакей, а Місафір попрямувала у крило наречених, обдумуючи ці дивні вранішні події. Спокій не був приятелем віконтеси з самого ранку. Всі рештки самоконтролю були нещадно знищені в мить, коли перед синіми очима постала несподівана сцена доволі милої на перший погляд розмови принца Тео з білявою вискочкою Марель, цією напущеною індичкою. Згадалася обіцянка не ревнувати.Хоч на разі ревнувати було безглуздо, але все ж на душі якось не приємно. Почуття відрази підступило до горла від тієї воркуючої парочки, а вогонь одразу зрадницьки закипів, обіцяючи кроваву розправу. Для влаштування диверсії було б достатньо всього лише одного граційного змаху руки, однак гордість і голос розсудливості з'явилися саме вчасно, опановуючи гнів. Не можна судити так одразу, адже Тео давав слово, що ця обскубана розмальовка залишилася у минулому. Одягла на обличчя маску незворушності, намагаючись дипломатично оминути парочку, й пообіцяла собі, що ніщо не завадить уявній короні на голові похитнутися. Легкий реверанс королевичу — і Місафір майже покинула їх, але...
— Віконтесо Ліемська, — дзвінкий дівочий голосок звучно пролинув музикою арфи в коридорі. Вилаявшись про себе, шатенка зупинилася, граційно вигнула брову в знак запитання і повернулася до тієї, хто явно наривалася на продовження льодовикового періоду, сама того не уявляючи. Тео здавався не менш здивованим, але не втручався, дозволивши синьоокій наблизитися ефектною ходою хижої пантери. — Дозволь привітати тебе з успіхами на відборі. Здається: ти всіх переконала, що немає кращої за тебе претендентки на корону.
— Дякую, — беземоційно, немов відповідала на черговий комплімент від безіменного залицяльника, кивнула головою Місафір. Її опонентка глузливо скривилася, підтиснувши губи до тоненької лінії.
— Біда в тім, що Його Високість Сигізмунд у цьому все ще не впевнений. Хм, дивно, так? Більше не кличе тебе нікуди й не приділяє стільки уваги, як раніше. Боюся: ти втратила свій шанс.
Місафір хмикнула, зробивши крок до віконтеси Сорильської, й пильно поглянула в її очі, які блиснули подивом.
— Дивна ти дівчина, Марель, — посміхнулася Блискавична. — Ти зовсім не вмієш адаптовуватися до обставин. Мені тебе навіть шкода. Думаєш, я не знаю про ваші з Норою плани? Помиляєшся. Графиня Розелла мріє контролювати Сигізмунда з допомогою своєї племінниці, а тебе вони надіслали до принца Тео, щоб ніщо не залишилося поза їх увагою. Ти просто пішак у їх грі. Якщо б вони про тебе насправді хвилювалися, не змусили б жертвувати собою. Принцесою тобі не стати, ти втратила шанс. Тому моя тобі порада: думай головою про своє майбутнє. У геніальному плані Розелла не врахувала мене. Якщо продовжуватимеш у тому дусі й допоможеш Норі посісти трон, забравши в мене Сигізмунда, то знай, що Маріанія має ще одного принца. Я оком не моргну, як відберу у тебе Теодора. Але якщо ти допоможеш мені позбутися Нори, матимеш шанс стати фавориткою...
— Ти вигадуєш! — пополотнівши від люті або ж від подиву, просичала Марель. Міса навіть отримала задоволення, стиснувши плечима, мовляв: «я попередила, а ти вирішуй». — Як мені знати, що ти не позбудешся мене щойно отримаєш корону? Ти ж ненавидиш мене! І ти не забереш у мене принца Тео! Як можна?
— Впевнена? Можеш ризикнути й сама побачиш, — нахабно посміхнувшись, віконтеса Ліемська стрільнула у юнака хитрим поглядом. Він же не поспішав втручатися у розмову, за якою спостерігав з неймовірним захватом. Так відкрито його ще не ділили. І хто б міг подумати, що ці слова взагалі казала впертюща Місафір? — Думай головою. У мене немає конкуренток: Лонда та Єлен — мої подруги. Озалію та Жаннет я обійду, а твоя Нора їх знищить. Керлі — сміхота. Будеш зі мною — не матимеш приводів для ревнощів, які помітні неозброєним оком. Будеш проти мене — попрощайся з палацом і мріями про принца Тео, адже якщо я стану королевою, вижену тебе. А якщо програю на відборі, вийду заміж за молодшого спадкоємця. Питання взаємодії нехай тебе не хвилює. Що обираєш?
Похмуро окинувши поглядом колишню суперницю, Марель ображено хмикнула. Стрільнула очима на принца, який практично злився з похмурим інтер'єром коридору, освіченого магічними факелами, вставленими у вирізьблені канделябри. Потім знову, немов сперечаючись із собою, зиркнула на Місафір та злісно випекла: