Розділ 3

— Місафір?! Я тут, Місафір! — на останніх силах зарепетувала графиня, вглядаючись крізь їдкий клубчастий дим. Вона уявлення не мала, де тут взялася шатенка, але була абсолютно впевненою, що впізнала володарку теплого тембру вірно.

— Потерпи! Я зараз! — почувся все той же дзвінкий голос. Окутана сірою димкою постать віконтеси Ліемської живо захиталася, опановуючи владними жестами розбурхану стихію. Вогонь підкорився наказам повелительки й вже наступної миті згасав, а дим поволі розсіювався, створюючи коридор з більш-менш свіжим повітрям та пропускаючи ним синьооку рятівницю в апартаменти, а вслід за нею одного з молодих магів повітря та натовп цікавих, які збіглися на видовище. Інгред зморено впала на диван, надривисто кашляючи, досі не в змозі повірити, що врятована.

— Ти як? Все добре? Що сталося? Бачила, хто це зробив? Ми помітили лише чиюсь тінь, — схвильовано щебетала красуня, врешті схопивши постраждалу за руки. Не дочекавшись відповіді, вона віддала новий наказ, адресований тому юнакові, що супроводжував її: — Допоможіть мені вивести графиню! Тут все насичено димом!

Підхопивши нещасну злякану дівчину під руки, ліемка та стихійник допомогли їй покинути покої, супроводжувані зацікавленими допитливими поглядами.

— Тут вам не вистава! Нічого дивитися! Негайно розійдіться по своїх справах! І щоб про це ні слова! Варто, негайно покличте цілителя та сповістіть кронпринца! — велично, навіть дуже велично, гаркнула Місафір на натовп, що зібрався під покоями фаворитки, і прострелила злим поглядом охоронця, який поспіхом з'явився з-за повороту.

— Дякую тобі, — тремтячим від страху, який все ще снував кожною клітинкою душі подібно слизькій гадюці, голосом прошепотіла жертва пожежі, як тільки зуміла опанувати кашель та вдихнути чистого повітря. — Ти мене врятувала.

— Спирайся на мене. Поки Сигізмунд не забере тебе, будеш у моїх покоях, — опустивши очі, зітхнула Блискавична, ігноруючи подяку. Все ж план був реалізованим успішно і сумлінню б краще мовчати. Життя у палаці вимагає вміння швидко адаптуватися та повертати ситуації, які дарує доля та створюють вороги, собі на користь — інакше просто не вижити. Особливо тоді, коли ваша таємниця — ключ до негайної страти. Місафір переконувала себе, що все заради добра і вона не допустила б, аби Інгред чи хтось інший постраждав. До того ж графиня заслуговувала все, що пережила, адже не дарма її дружно ненавидить увесь палац! Як кажуть, диму без вогню не буває.

Та що там, коли навіть Джелі Парла зустрічалася з ліемкою та попереджала її на рахунок леді в червоному, просила затьмарити графиню та підкорити серце майбутнього короля. Сьогоднішній спектакль неодмінно відкриє серце Сигізмунда для його хороброї нареченої, ну а винних у прикрому інциденті ніколи не знайдуть, підозрюючи всіх тих, хто вже в недалекому минулому намагався позбутися Інгред. До речі, спалити її уже хотіли, «ненароком» закривши в палаючій конюшні, і те було зовсім не жартома, як сьогодні. Все ж Інгред далеко не свята, якщо її мріє позбутися ледь не кожен в імперії.

Головне, що вірні люди Місафір вже покинули палац: охоронець-маг переніс Дебі у будиночок в горах, а сам повернувся у Ліем, отримавши щедру винагороду. Він мовчатиме, бо вагомішим за золото буває багато золота, а вагомішою за багато золота — лише помста. Колись цей чоловік був багатим та знатним, пишався собою та своїми дарами, але він мав необачність бути братом першого нареченого графині Розелли, який нахабно покинув свою наречену за день до весілля, розірвавши шлюбну домовленість. Роки минули, а жінка не забула образи. Старанно шукала способи, а коли видалась нагода — помстилася усім родичам колишнього: з допомогою сестри королеви Марії звела на них страшний наклеп. Тоді чоловік втратив титул, своє майно, сім'ю та став звичайним слугою в домі вищезгаданої графині. Мія, наречена Райля, яка переповідала Місі цю історію, не знала деталь. І навіть не уявляла, наскільки ці знання знадобляться її найкращій подрузі. Тоді, коли віконтеса попросила допомоги, обіцяючи після власної коронації повернути все вкрадене нахабним чином магові, він без роздумів погодився на невеличку аферу.

Тепер, коли все зроблено, а Інгред готова співати своїй суперниці дифірамби, шатенці би полегшено зітхнути. Та все ж спокою не було, немов вона розділяла страх та розпач жертви власної гри. Графиня тремтіла і так міцно стискала руку своєї рятівниці, немов це її єдина надія на життя. І в цю мить Місафір остаточно заплуталася в бажаннях.

— Хвала небесам, що ми були неподалік й відчули запах диму. Віконтеса першою кинулася на допомогу, а я за нею, — щоб підтримати розмову, додав той самий маг, який допомагав повностихійниці доправити фаворитку спадкоємця в крило наречених.

Місафір виявилася суцільною добротою, подбавши про Інгред до тієї пори, поки в покої диким ураганом не залетів Сигізмунд. Переконавшись, що все вже добре, та перекинувшись кількома словами зі своєю коханою, яку вже встигли напоїти заспокійливим та змити ароматною водою сліди диму та сліз із вродливого обличчя, чоловік повернувся до рятівниці. Дівчина гордо стояла неподалік, не заважаючи закоханим. Вона вдивлялася у їх красномовні погляди, ловила мимовільні ніжні дотики. Замість ревнощів її душа сповнювалася здивуванням. Адже всі безкінечно твердили, що Інгред маніпулює коханням принца, називали її владолюбною, проте зараз не повірити в її щирість, коли з останніх сил кинулася в обійми принца, Блискавична не зуміла. Надто правдоподібно. Надто щиро. Надто зворушливо...

— Місафір, — покинувши кохану, Сигізмунд зробив крок до чарівної віконтеси, щоб ніжно взяти її руку та палко припасти до неї вустами. Погляд, у якому сяяли кристали ніжності з бусинами подяки та здивування, закарбувався у пам'яті шатенки навіки. І вона зрозуміла: цей чоловік справді кохає Інгред. Любить до безтями. — Ти врятувала дорогу мені людину. Не піддалася ревнощам, ані страху, коли кинулася їй на допомогу. Мою вдячність не виразити словами. Ти повелася гідно титулу королеви. Проси в мене, що бажаєш.