Чортеня: ось, і все піде як по маслу, ось побачите. (Кидає в рот шматок м'яса)
Путін поспіхом відрізав собі шматок.
Чортеня: головне розуміти, для чого це все (кинув мисливський погляд на співрозмовника) Вам потрібна влада. Світ потребує Вашого контролю. Та і до того ж, ви варті слави, визнання, всіх вихваляючих пісень, віршів.
Раптом вікно відчинилося. Вітер вирував в кімнаті, наче зганяючи зграю людських проклять і бажань російському президенту Путіну.
Вони взялися слизькими, холодними руками за його голову. Але він їх не відчував. Тільки тіло відреагувало мурашками. Очі їх свердлили діру в його голові.
Чортеня на мить зависло в повітрі, після чого ногами встав на підвіконня і закрив вікно, та повернувся на місце.
Руки проклять спустились з голови на шию, за яку кріпко взялися пальцями. Тут президент Російської Федерації вмить заходився кашляти, притуливши ліву руку до серця.
Чортеня: А знаєте, як це, відчувати славу над світом? Це панувати над страхами та бажаннями людей, бути вище за ними, бути... Вам погано?
Володимир Володимирович Путін вже був майже навприсядки, і не переставав кашляти. Як потім відчув кисень в своїх легенях, почав жадібно його ковтати, як ковтає людські сльози й кров.
Ні, ще не час. Ще не дійшов він до кінця. Але ще трішки. Ще трішки, і прокляття накриють його, мов те цунамі, та заволодіють фізичною оболонкою, і наповнять темряву в середині.
Чортеня: Шановний...
Путін: (поспіхом встає) нічого страшного, таке буває. (Поправив червону краватку) розповідай далі.
Чортеня: ви впевнені? Ваше здоров'я потягне цей договір?
Путін: Звичайно потягне. В мене лікарі є, я лікуюсь. Звичайно що потягну.
Чортеня: точно? Може б, ви не поспішали... А влада може почекати. Це не головне в житті. Головне ваше здоров'я.
Путін: друже, запевняю вас, зі мною все нормально, і зі здоров'ям теж. Ну хай не дуже, але зараз то живу. Чого мені чекати? Слава нехай чекає, я сам до неї прийду. Я занадто довго чекав її, тепер вже ні.
Чортеня мовчало, лиш закидувало собі в рот шматки м'яса.
Путін: я он взагалі що думаю. А є така можливість, щоб владу над світом тримати і після смерті?
Чортеня: що?
Путін: Ну. Як ти говорив, мати славу і бути вище за бажання і страхи людей. Після смерті.
Хвилина тиші.
Чортеня: можна.
Путін: Так? Ну... Ми всти..
Чортеня: (перебиває) вам все дадуть, шановний президент Російської Федерації, не хвилюйтеся. Все буде.
Місяць був повний.
Чортеня: добре, мені вже час йти.
Рогатий товариш зістрибнув зі столу, і підбіг до каміна, присів.
Чортеня: (дивиться у очі президента) до зустрічі.
І зник, не очікуючи від Путіна прощання, бо той сидів і мріяв. Поки побачив перед собою портрет Леніна.
Путін: за таке і випити можна (наливає у склянку віскі, після чого перевертає в рот) та взагалі, навіщо мені ця країна з її мешканцями. Мене тут завжди ображали, цькували. Дитинство. Тут нічого окрім цих обдертих мов картон будинків не бачив. Все і всі грязні. Як мене сюди занесло,не знаю. Слава – головне, що в мене є. Чому я повинен від неї відмовлятися? Через цих людей? Так вони мене ненавидять. І що мені ці люди. Тупа і кровопивча орда, яку цікавлять тільки вбивства, крадіжки, венеричні захворювання, та травки. Але як же ними легко керувати. Дай людині дозвіл на її самі чорні і криваві бажання, а вона буде думати, що виконує твою волю. Ще возвеличувати тебе до рівня грецьких богів.
У двері постукали. Відчинилися зі скрипом
Тихон: (виглядає з-за щілини) пане Президент... Ви...
Путін(думки) ти ба на нього. Прийшов вже через який час. І якби я помер, лежав би тут. Зараз розповім. Хоча... "В мене зі здоров'ям все гаразд, я потягну цей договір". (Говорить) що сталося?
Тихон: з вами все гаразд? В сенсі, ви в порядку?
Путін: (озирається) а що, не видно (усміхається)
Тихон: добре, (закриває двері)
Путін: тільки от, з українцями так не вийшло. Вони вчасно зрозуміли, що ще трішечки, і Україна буде в моїх руках. І як вони не піддалися словам шаманським. Чи той обдурив мене, чи вони справді такі... Вольові. Ось перемогти їх – це буде дійсно перемога.