Ява2. Конотопські Відьми

Сутінки обійняли місто Конотоп. Місяць вивів своїх зірок доньок на небо, гуляти. Сьогодні замість лаю собак чути лише вибухи. Десь ведуться бої. А в будинку місцевих відьом, двох сестер, бої ведуться завжди!

Оксана: (шепоче на віск, читаючи текст з книги) на чорне, на червоне, на смерть і на кров замовляю вас. Як дрова тріщать в каміні, як вода кипить в чавуні, як собака кістки трощить, так і мізки ваші хай горять, а кров кипить, а тіла ламаються...

Полум'я на свічкі затріщало, заскрипіло, наче зубами від люті, розділяв злість на окупантів з Оксаною.

Продовжувало освітлювати кімнату. На стіні, за спиною Оксани, на нитці висіла суха полинь, яку вішають для захисту від чужої, нечистої сили. 

Двері відчинилися. В кімнату зайшла Татьяна.

Татьяна: ну що ти? Готова? 

Оксана, не відриваючи очі від тексту, продовжує читати далі. Образи мертвих відьом не зникали з люстерка. Робота ще не закінчена. 

Чортик сидів на настінному годиннику, мотиляв ногами. 

Татьяна: (до Чортика, шепотом) а ну злазь звідти! 

Чортик посміхнувся і спригнув з годинника на крісло. Умостився та сів. Запанувала тиша. Лиш полум'я свічки та стукіт годинника раз у раз її порушував. 

Татьяна: (в пустоту) я ніколи не розуміла, чому людські прокляття не беруть його. Чому вони на нього не діють. І це не такий випадок, коли ти не догодив одній людині, і вона має на тебе злість, тож, прокляла. Його проклинає вся земна куля. 

Чортик: Темну силу не просто так знищити. Його тьма, його гріхи, його зловмісні амбіції та жага до влади, всесвітнього визнання володіють ним. Це більше не людина, це – істота. У якої є лиш інстинкт боротьби за своє щастя, бажання. Ці люди дуже небезпечні, адже не бачать ні добра ні зла. Є тільки мета. З ним треба було покінчити раніше. Хто знає, на якому кроці ця людина оступилася, і пішла не тією дорогою. Тепер з ним може справитися лиш сама Темна Сила. 

Татьяна: а ми? 

Чортеня: (розводить руками) хіба що тільки чимсь завадити йому.

Полум'я свічки різко піднялося вгору, затріщало. Чортеня і Татьяна різко повернулися до Оксани, але та сиділа тихо, нахилившись над книгою. 

Татьяна: ну добре, а щодо... Їхніх військових? Вони всі... Пішаки. В них немає своєї голови? 

Чортеня: Є, тільки фізична (сміється. Рогатий товариш відьом встав з крісла, підійшов до серванту, дістав "хлібний дар" та чарку. Потім оте все поставив на підлогу і почав бенкетувати) а справа просто в тому, що їм байдуже. За них і говорити нічого. Звичайні люди, звичайні грішники.

В той час окупанти Семен, Єсенін, Альоша та інші йшли стежкою в село, і будували великі плани по захвату домів українців.  

Альоша: Я йому так і сказав: "йдемо розважатися".

Окупанти засміялися

Семен: та Монгол і сам не проти був би, якби не таке почесне звання. 

Єсенін: ну нічого, і ми йому свято влаштуємо. 

Олег: ну так, не з пустими ж руками прийдемо.

У кишені Альоши задзвенів телефон. Дістав звичайнісінький Nokia, та відхилив виклик. 

Семен: чого ти? 

Альоша: Та просто. Яка дружина, я з хохлушками йду розважатися! 

Окупанти (хором) Оооо! 

Олег: ось це по нашому! 

Єсенін: правильно, не місце жіночому клопоту тут. Чоловік на війні – вовк на мисливстві. Вівця тільки заважатиме.

Семен: Полювати на інший овець? 

Сміх пройшовся компанією

Єсенін: ну, бувають такі вівці, яких і вовк відмовиться їсти. 

Альша: стійте. 

Всі зупинилися, і з непорозумінням глянули на хлопця, потім перезирнулися. Той стояв неподвижно, дивлячись кудись у даль, на поле. 

Семен: що? 

Альоша: ви це бачите? 

Хлопці підійшли до нього, і Альоша вказівним пальцем вказав на дівчину в сорочці, яка ходила попід дерев по тій стороні поля. 

Олег: А комендантський час як година вже. 

Семен: заблукала дівчина, що тут такого. Ходімо допоможемо, чи що. А то якось не по-чоловічому, стояти осторонь, коли біда у дівчинки. 

Не встиг ніхто відреагувати на репліку Семена, як помітили, що дівчина цілеспрямовано йде через поле в їхню сторону. Потроху її фігура почала вимальовуватись. Волосся зникало десь у жнивах. Довга біла сорочка, а від темноти вона здавалася сірою, була на неї великувата. На ній красувалися вишиті руками узори, які властиві українській культурі. 

Окупанти перезирнулися.

Семен: (усміхається) така нетерпляча, чи що? 

Єлисей: (до дівчини)Хей, дівчино! Не хвилюйся, нас вистачить не на мало! 

Семен засміявся

Альоша: (до дівчини) а чому одна, і без охоронця? 

Олег: (до Альоши) Навіщо нам охоронець. Краще б з подругами прийшла. 

Після реплік окупантів довговолоса різко зупинилася. Дихання затрималось в її легенях. Обличчя виражало впевненість, домінування над ситуацією. Вона стояла посеред поля. Не знали окупанти, що розгнівали мертвих відьом.

Мить, та із-за жнив поставало ще двоє дівчат. Всі вони були різні. Але мета одна. В руках вони тримали факели, багаття танцювало перед запеклим бенкетом. 

Дурному жарту Альоши не дав пролунати зойк Єсеніна. Всі розбіглися в різні сторони, щоб не потрапити собаці в щелепу. Та даремно вони хвилювалися. Собаці і Єсеніна нога по смаку. А на решту і інші собаки будуть. Не далеко вони відбігли, як і там чекала їх зграя бешених собак. Очі їхні були червоні, наче само пекло дивилося з них. Так вони хотіли знищити, розірвати ворога народу. Ікла, здавалося, не поміщалися в щелепу.