Частина 2. Злочин. Розділ 1. Завдання

За п'ять місяців до попередніх подій... 

Прокинувся від звуку сповіщення про повідомлення. Жах як хотілось спати, та проігнорувати не мав права. Тому продер очі, і налаштував зір на читання повідомлення.

Аватарка з зображенням Зірки Смерті, отже це смска від самого Далтона, мого шефа. Ми з ним зійшлись на темі "Зоряних війн", ще коли були зеленими шмаркачами і тільки входили в банду. Насправді, він тільки прийшов, а я вже п’ять років був на побігеньках в банді, виконуючи «маленькі» доручення. Далтон піднявся швидше й вище, не гребуючи брудними методами, я ж волів працювати інакше. Онук великої артистки й син професійної утриманки, я володів знаннями з психології так, як інші ножами, на додачу ще був не поганим програмістом, але високого рівня майстерності в цьому ділі не досяг. Моє завдання й основна спеціалізація - здобуття інформації. І хоча стародавня приказка твердить, що "Хто володіє інформацією, той володіє світом", я залишаюсь рядовим працівником банди "Повітряних піратів". Звідки така назва, вже ніхто не знає, бо серед живих не залишилось тих, хто цю назву придумав.

Текст повідомлення був лаконічним : "Через годину. Вітальня для альф".

Цю дурню про альф, бет, омег і зграю придумав вже особисто Далтон. Це кодові назви, яким відповідали певні адреси, які слід було тримати в секреті. Зграя - це найнижчий рівень доступу, омега - рівень доступу для особливих жіночих завдань, по типу зваблення чи отримання інформації через ліжко (такою колись була моя маман, поки не знайшла собі статусного чоловіка), бети - це другий рівень доступу і зазвичай я саме тут отримую свої замовлення; альфи - це наближені командири загонів, тут розробляється стратегія і обговорюються тривалі проєкти. Отже, якщо мене чекають у цій вітальні, - то оголосять завдання із зірочкою. Ну що ж, складне завдання - великі гроші.

Залишалась одна проблема - я не знаю адреси цієї вітальні. І ніби хто прочитав мої думки, у цю ж мить отримую наступне повідомлення - " Алекс за тобою заїде через 35 хвилин".

Ось і рішення проблеми.

Потягнувся і пішов у душ. Хай як дорого коштує вода, на гігієні я не економлю. Після водних процедур, як завше вкладаю своє світле хвилясте волосся у недбалу зачіску, готую сірий костюм трійку, оксфорди і прямую до секретної шафи. Вводжу пароль і стіна з нагородами змінюється на стенд з протезами. В моєму світі соромно не мати імплант чи протез, а інколи й небезпечно, тому хай як шкода було ампутувати здорову ліву руку, та довелось піти на певні жертви. Я маю в своїй колекції декілька протезів, які міняю відповідно до ситуації. Зараз обираю той, що має коннектори до будь якої електронної мережі (допомога, якщо потрібен пришвидшений злом системи), декілька звичайних відмичок і вбудована функція самозахисту. В моєму арсеналі є більш бойові протези, та йти з ними на зустріч до шефа і його командирів – це прояв не поваги. Такого дозволяти собі не можна. 

Замкнув апартаменти за допомогою сітківки ока і рушив загальним коридором до великого ліфта.

Взагалі я живу у досить пристойному районі, та навіть тут все свідчить про переселення. Наслідки глобального потепління дали про себе знати - надто мало суші придатної до життя, а міста на воді тільки почали будувати.

Особисто я бачу свою старість саме такою - дім посеред океану і ні душі поблизу. В моїй ситуації – це найкращий варіант, тільки так я зможу вийти з цього бізнесу живим. Заради цього варто попрацювати ще років десять і йти на відпочинок.

На вулиці вже чекав Алекс на своєму срібному Мазераті. Я обожнюю гарні авто і можу теревенити про них до безкінечності. Шкода, що Алекс нічого в них не шарить і взагалі - мовчун.

- Привіт, Алексе. Як настрій? – моя життєрадісність й привітність – його головний тригер; зараз набурмоситься і мовчки сопітиме усю дорогу. Не можу втриматись, щоб не влаштувати йому встряску.

- Чудовий. Сідай. Шеф вже чекає, - ну от, слова звучать так, ніби він себе змушує говорити; що я від нього й очікував. Загалом, люди такі передбачувані.

- Як твоя дівчинка Кеті? Вже закінчила працювати з тим пристаркуватим політиком? – я маю нав’язливу потребу знати все і про всіх, тому виводжу Алекса на емоції. Про те, що його дівчина омега зараз крутить роман з 39-річним леваком, дізнався випадково, та реакція хлопця видає, що інформація правдива. Цікаво нащо він знадобився Далтону, адже політик вже скоро вирушить на пенсію, невже має цінну інформацію чи доступ до неї. 

- Це не твоя справа, - ричить на мене Алекс, та це мені вже не цікаво, тож піднімаю руки в примирливому жесті й замовкаю. 

Алекс видихає, і думає що робить це непомітно. Він везе мене новим маршрутом. Ну що ж, я здогадувався, що вітальня альф знаходиться в центрі, але щоб так нахабно оселитись в одному хмарочосі з представницькими філіями найвідоміших компаній світу, навіть і подумати не міг. Ось тому я і рядовий – масштаб амбіцій не той. Я працюю, щоб жити, а не навпаки.

Заходимо в просторий хол, за тим в ліфт і підіймаємось на 45 поверх. Двері ліфта відчиняються і в фоє нас зустрічають дівчата на ресепшині. Вивіска над їх головами говорить мені, що фірмою прикриттям для «Повітряних піратів» увесь час слугувала провідна ІТ-компанія нашої країни. Як зручно. А ось статура дівчат і їх виправка сигналізують мені, що дівчата не звичайні модельки і навіть не омежки, а справжні воїтельки. Налаштовую зоровий імплант, який завжди при мені, і відмічаю приховані бойові покращення тіл дівчаток. Отже, вони тут не тільки для краси й відводу очей.