8.3

Рорі померла на світанку третього дня. Вона так і не прийшла до тями, й лише марила й кликала своїх рідних. За ці дні він почув з її вуст безліч імен і жодного разу не чув власного. 

Вона померла, розчарована в ньому. І мабуть, саме це було найбільшим ударом для Макса. Який же він нікчемний. 

Не було сенсу рухатись назад в Поліс, він не міг повернутись без неї. Колись образ Рорі його врятував у цій пустелі, а зараз хотілось здохнути. Він занапастив цю милу, світлу дівчинку, зруйнував її життя в прямому сенсі цього слова. Він – причина її смерті. Його дурість, його самовпевненість – занапастили її життя. Від відчуття провини хотілось вити, а ще краще лягти в яму біля її тіла. 

Як йому жити далі? І чи потрібно взагалі? 

Людина така істота, що майже завжди обире життя. Ось і Макс, не зважаючи на втрату Рорі і своє відчуття провини, намагався вижити. Він зібрав свої речі і пішов з того місця, де тіло Рорі лишилось назавжди. 

Тепер він не йшов слідами авто, а обрав невідомість. Може він ще знайде поселення людей зі свого сну? 

Спогади і думки про Рорі його не полишали й ставали з кожним днем, з кожною годиною дедалі нав’язливішими, звучали на повторі, доводячи до бажання кричати чи розбити собі голову, аби не думати, не чути, заглушити бодай на певний час. Можливо, саме тому, він не одразу побачив хижака. Не сховався й не втік, коли ще був час. Тепер він цього не дізнається. Макс дістав ніж, та левиця була сильнішою й спритнішою за нього. Вона болісно вчепилась в нього, поваливши на землю. Макс відчував її пазурі й кігті, які розривали його тіло. Ніколи не думав, що це настільки боляче. 

*****

Пробудження було болісним. 

Невже я вижив? Хто мене врятував?

Усе тіло нило й боліло, та він спробував бодай щось роздивитись і відчути.

Він в кімнаті з білими стінами і металевими шафами. Він лежить на чомусь твердому. Поруч люди, та вони нічого не говорять. Що відбувається? Де він? Спробував щось сказати, проте не зміг – заважала дихальна маска. Він бачив людей в білих халатах, а потім побачив її.

Вона схилилась над ним і обережно зняла з його обличчя маску. Її обличчя й очі були добре знайомим, проте таку холодність в погляді, він бачив вперше.

- Рорі, невже це ти?

Це ніби вона і водночас ні. Замість довгого хвилястого волосся - каре. Аврора старша років на 10, ніж була, і її риси обличчя теж трохи інші, хоча важко розібрати що саме не так. 

Голова починає розколюватись від болю, від картинок у свідомості, що наче калейдоскоп змінюються одна за одною. Спогади, з’являються наче спалахи у свідомості. 

- Сара? - страшний здогад, наче блискавка осяює мою свідомість і все стає на свої місця.

- Знаєш, мені навіть лестить, що з усіх підготовлених мною сценаріїв твого життя на полісі, найболючішим виявився той, де я помираю. Невже все ж таки закохався, любий? 

- Скільки?

- Що?

- Скільки разів ти піддавала мою свідомість цим тортурам?

- Десятки разів. Ти помирав в пустелі, ти був вигнанцем на вічному карантині, ти був зрадженим, покинутим, бідним, хворим і злиденним. І тільки сценарій де ти мав усе і по власній нерозважливості втратив, став каталізатором до змін твоєї кримінальної особистості. Тож, вітаю. Ти більше не несеш загрози суспільству і можеш бути вільним, якщо звичайно ми не спалили тобі мозок.

- За що? Невже я скоїв такий тяжкий злочин?

- Ти образив не ту жінку, Максе. Невже ти не знав, що в світі не знайдеться страшнішої сили, ніж скривджена жінка при владі.
 

Ось і підійшла до завершення перша частина цього роману. В наступній, ми повернемось трохи назад і дізнаємось, який злочин скоїв Макс і як заслужив (і чи заслужив, насправді) на таке покарання.

Я щиро вдячна усім, хто читав і співпереживав разом з героєм. Які ваші враження? Які думки, щодо можливого злочину? 

Буду чекати на ваші коментарі.

До зустрічі у наступних сторінках.