8.2

Дивно, що він не міг сказати скільки вони вже провели в дорозі – кілька днів, тиждень чи місяць. Час перестав мати значення. Він не пам’ятав скільки разів вони розкладали палатку для сну, скільки разів їли, про що говорили і що бачили. От наче тільки що виїхали з під купола Поліса, а таке відчуття втоми, наче в дорозі рік. 

Відчуття втоми загострював одноманітний пейзаж. Усюди, куди сягало око було видно пісочні бархани і жодної згадки людської присутності. Ба більше, не було жодного кущика чи травинки, не видно було слідів тварин й навіть комах і птахів. 

Аврора мовчала. Вона не скаржилась, та Макс все одно розумів, що підвів її. Він не знав куди їхати, спогади, на які він так розраховував, не приходили, а те що бачив у снах, ніяк не відповідало тій реальності, яка була перед ним. 

Все частіше в нього виникало питання до себе – чим він думав? От що за потреба змусила його відправитись у цю подорож, та ще й Аврору з собою смикнути. Чи було йому погано в Полісі? Об’єктивно – ні. Йому було образливо, що плани стосовно Рорі не справдились, та чи була це трагедія й катастрофа для нього? Макс з жахом усвідомив, що ні. Рорі йому подобалась, він був у неї закоханий, та він би пережив, якби вона не була його дружиною. 

Тоді що він тут робить? Шукає невідомо що й кого? Може ще не пізно повернутись?

І тільки він подумав про можливість повернення й про покарання, яке скоріше за все отримає й ганьбу, з якою доведеться зіткнутись, тільки він почав усвідомлювати який сором його чекає, він почув шум, який його насторожив, а далі побачив дим з під капота автомобіля.

За кілька годин спроб полагодити двигун, він прийшов до висновку, що це перегрів внаслідок довгої експлуатації, до якої його винахід був не готовим. А ще це означає кінець - вони залишились без транспорту посеред пустелі.

Що страшніше: розуміти, що ти приречений на довге скитання чи сказати про це тій, яку ти запевнив, що все під твоїм контролем? Макс зрозумів, що останнє, варто було йому поглянути в сповнені жахом очі дівчини.

- Нам доведеться йти пішки? – недовірливо спитала Рорі.

- Так, мила. Ми підемо нашими слідами назад і повернемось в Поліс. Знаю, що звучить страшно, та ми маємо припаси харчів і палатку, все буде добре.

Макс і сам не дуже вірив у це «все буде добре». Він пам’ятав ті дні, коли сам блукав пустелею -  яким знесиленим він був, а Рорі – тендітна дівчина, яка в житті ні разу фізично не напружувалась. Та іншого вибору він не мав. Принаймні, у них є сліди від коліс, він пам’ятає хто він і він не сам. Це вже набагато більше, ніж він мав минулого разу.

Заспокоюючи себе такими думками, Макс зібрав необхідне у рюкзак, взяв ошелешену Рорі за руку і попрямував назад.

Рорі протрималась кілька днів. Вона не жалілась на втому чи біль, вона взагалі з ним не говорила, проте її очі й рухи були більш ніж промовистими. Вона не дивилась на нього, а під час відпочинку, брала свою порцію їжі й відходила подалі, щоб їсти на одинці. Макс її розумів, адже він і сам себе зневажав, а ще корив за цей безглуздий вчинок. Зараз він не міг пояснити, що на нього найшло, чому він був таким самовпевненим, як він міг втнути таку дурість. Ніби мана чи гіпноз володіли його свідомістю, коли він приймав рішення про втечу з Поліса. Та докори сумління не врятують життя, тому варто було рухатись. 

За цими думками, він не помітив, що Рорі не прямує за ним, вона вже давно не тримала його за руку, а йшла за спиною. Проте озирнувшись він не побачив дівчину. Зробив кілька кроків назад і знайшов її поглядом – вона лежала на боку. Добігши до неї, він побачив її запалені впалі очі й посинілі губи й вушні раковини, суху шкіру. Рорі марила. Макс потягнувся до її фляги, та вона була пустою. Схоже Рорі потерпала від зневоднення, тоді виникало питання, чому вона мовчала і взагалі, де її вода. У Макса виникла підозра, що дівчина не захотіла використовувати пристрій, який перероблював сечу в питну воду і терпіла спрагу. Ще коли він пояснював їй дію цього пристрою, вона кумедно морщила носик, та Макс не надав цьому значення. Ну не могла ж вона так по дурному вчинити? Чи все ж могла?

Макс спробував напоїти дівчину зі своєї фляги, змочив її губи, обтер обличчя. Розклав палатку і заніс її в середину. Він сподівався, що за кілька днів Рорі стане краще і вони продовжать свій шлях, та, нажаль, цього не сталось.