5.3

Кожен з тих, хто брався показати Максу поліс і його життєвий устрій, вів його до власного улюбленого місця, що не дивно. Іван відвів до Арени і познайомив з тусовкою Деніела, до якої прагнув потрапити сам. Сем показав чайну у квітучому саду - пристанище спокою й одноманітності. Таша водила по різним зборищам й вечіркам, демонструючи знайомим свого бойфренда, ніби гарний новий аксесуар.

Аврора не стала виключенням і відвела Макса у свою студію, яка знаходилась у будівлі творчості в центрі полісу. Якщо театр мав форму піраміди, то будинок творчості був схожим на грецький храм прямокутної форми. Вельми високий і помпезний храм. Піднявшись білими східцями, пройшовши повз колони, що підтримували стелю, вони зайшли у просторий хол.

- На першому поверсі розташована художня галерея, вона завжди відкрита до відвідування, - почала екскурсію Рорі. На другому - консерваторія; третій та четвертий поверхи - студії танців та вокалу; п'ятий - академія образотворчого мистецтва. Все що вище - це приватні студії. Моя на сьомому поверсі. Ходімо.

Піднявшись ліфтом на зазначений поверх, вони опинились у невеличкому передпокої з двома дверима.
- Ось моя студія, а сусідня належить Марку. Проходь, - запросила дівчина відкривши двері магнітним ключем. 

З маленького передпокоя вони зайшли у простору світлу кімнату з мольбертами, стендами з красками, пензлями й іншими речами, назви й функціоналу яких він не знав. Одна зі стін студії була повністю скляною, Макс затамував подих, вражений видовищем, навіть розуміючи, що небо й хмари які він бачив, були створені ШІ, бо від справжнього неба вони сховані під куполом.

- Зараз прийдуть мої учні, доєднаєшся до уроку?

- Ок, я спробую.

Це не була перша зустріч Аврори й Макса, вони вже встигди посидіти в кафе й погуляти парком на минулому тижні. Хоч Аврора й була закритою й мовчазною особою, все ж Максу вдалось її трохи розговорити. Він дізнався, що більше за все на світі Рорі любить малювати, проте будь який вид мистецтва був їй цікавим і хоч трохи, та про фотографію, балет, театр, музику, літературу вона могла говорити з ентузіазмом та зі знанням. Пізня остання дитина у великій родині, ще й єдина дівчинка серед братів й кузенів, вона почувала себе самотньою. І хоча, як і всі в родині мала заняття, яке поважалось й схвалювалось в полісі, все ж залишалась непоказною й непомітною. Із одного діалогу з нею, Макс зрозумів, що єдине місце в якому Аврора відчувала себе важливою - це її студія і уроки мистецтва для дітлахів. Тому він напросився до Аврори в студію, бо хотів побачити її в природньому середовищі, так би мовити. 

Спогади про іншу версію Аврори все ще залишались загадкою для нього. Хто та дівчина? Чому вона схожа на Рорі? 

Саме ця загадка змушувала його цікавитись і пізнавати Аврору, а пізнавши її ніжну, проте цілісну натуру, Макс почав нею захоплюватись. Її наївність й щиросердність були не підробними. Вона бачила в людях їх кращі риси і закривала очі на промахи. І це підкуповувало. І він почував себе поряд з нею вже не хижаком, як при першій зустрічі, а середньовічним рицарем, який оберігає свою даму серця.

Та чи потрібно йому це? Через рік він все одно має одружитись, то чому б не на цій щирій, милій дівчинці з хорошої родини. Родини, в яку його так відкрито запросила пані Новак.

Поки він перебував у роздумах, вдивляючись у віконне зображення, кімната наповнилась учнями, а Рорі встигла надягнути поверх своєї легкої сукні, довгий фартук, заляпаний фарбами.

Учні розташували мольберти в хаотичному порядку: хтось усамітнився біля вікна, хтось утворив двійку й трійку і зіставивши приладдя приготувались до сумісної роботи, хтось зупинився рівно перед Рорі, а хтось збоку чи за її спиною. Всього їх було одинадцятеро: вісім дівчат і три хлопця. І вік був різноманітним: найстарший на вигляд був ровеснтком Аврори, а найменшій на вигляд не даси і семи років. Та попри таку різнобарвність, Рорі кожному встигала приділити увагу, дати завдання за віком та рівнем майстерності, для кожного знаходила тепле слово підтримки. "Яке чудове сонечко ти намалювала", "Твій водоспад такий реалістичний, я немов чую шум води, що б'ється об каміння", "Твоє бачення вельми оригінальне", "Як влучно ти підкреслив цю рису" і тому подібне. В якийсь момент, Макс відкинув комплекси й страхи невдачі і сам спробував щось зобразити. Він неисильно вдумувався над тим, що і як буде малювати, просто піддався імпульсу. Захопився процесом й не почув, як до нього підійшла Аврора. "Це прекрасно. Ти талановитий, Максе". На його полотні бушувало темно синє море, хвилі пінились і набігали одна на одну, небо почорніло й затягнуло хмарами, в повітрі відчувався запах шторму що от от розпочнеться. Макс озирнувся довкола, та в кімнаті вони були лише в двох. Схоже він так захопився, що не почув, як розійшлись учні Аврори. 

- Я затримав тебе, вибач. 

- Не переймайся про це. Ти мене здивував, виходить ти вмієш малювати і досить ппофесійно. 

- Дякую, я й сам не знав. 

Скільки всього ще не знає Макс про себе. 

- Перед тобою тисячі доріг, Максе, й лише ти сам обираєш, той один яким підеш.