5.2

Знайти Аврору було не легко. Дівчина ніби навмисно обрала найдальший та найменш примітний кут будинку. Макс побачив її сидячою на підвіконні, вона щось малювала на планшеті. Біля дівчини стояла тарілочка з тістечком, яке вона час від часу підносила до ротика і злизувала білковий крем.

Макс прокашлявся, сповіщаючи про свою присутність.

- Чи можу я скласти вам компанію? - і не чекаючи на згоду, протягнув дівчині келих з фруктовим пуншем. 

Аврора поспіхом сховала планшет, вирівнялась і прийняла келих. 

- То ви художниця? - він сів поруч і спробував зав'язати розмову. Макс поки до кінця не розумів для чого йому це, проте вирішив скористатись нагодою зав'язати цікаве знайомство.

- Так. Я люблю малювати, це моє улюблене заняття.

- І що саме ви малюєте? Чи як правильно ставити питання художнику про його творчість?

Дівчина посміхнулась і ніби трохи розслабилась.

- Я малюю портрети. Мені подобається зображати реальних людей.

- А мене намалюєте?

Аврора кинула швидкий погляд на планшет, потім пожала плечима і піднявши на нього очі, хитнула головою у знак згоди. Її щічки набули рожевого кольору, що дуже пасувало дівчині.

- А ви гонщик, як і Таша?

- Не думаю, що ті перегони можна назвати гонками. Так, розвага.

Макс вперше сказав у голос, те що йому муляло вже деякий час. Можливо, справа була в цій, на перший погляд, наївній та вразливій дівчині, чи то його так вразила брехня Таші, і бути пов'язаним з нею більше не було бажання. В будь якому разі, Макс вирішив бути щирим, десь на підсвідомості відзначаючи, що він їй довіряє.

- Я дивився старі відеозаписи з гонками, там було справжнє: ризик, адреналін, майстерність. А перегони на Арені, це якісь дитячі забавки. 

Макс бачив, що Аврора уважно його слухає.

- Ти єдина, з ким я поділився цими роздумами. Хай це залишиться між нами.

Дівчина знову зашарілась. Вона активно кивала головою у знак згоди. Макс відчув якесь приємне відчуття власної сили над цим дівчиськом. Такого він ще на полісі не переживав. Проте,  відчуття було знайомим, ніби з минулого життя. 

- Я б хотів займатись чимось більш важливим, суттєвим, - і це була щира правда. Ось ти, наприклад, створюєш твори мистецтва, щось що залишиться і після тебе. Це має цінність, сенс. Я ж все ще шукаю себе. Мені потрібен друг, який допоміг би мені знайти своє місце в цьому світі.

І взявши Аврору за руку, Макс заглянув їй в очі і з усією серйозністю промовив:

- Ти допоможеш мені? Покажеш поліс таким, яким бачиш його ти?

Здавалось, Аврора перестала дихати, захоплена моментом і Максом.

- Аякже Таша?

- Таша?, - так ніби забув хто це, переспросив Макс.

- Адже вона твоя дівчина, - Аврора опустила очі на свої коліна.

- Вже ні. Ми розійшлись. І вже все обговорили.

Дівчина підняла на Макса повний надії погляд. Це було дуже приємне відчуття.