4.2.

- Цю кралечку обкотав би з більшим задоволенням?, - почув він глузливий жіночий голос.

Озирнувшись, Макс побачив білявку з довгим в'юнким волоссям з компанії Деніела. Здається її звали Ташею, і це саме її сріблясте авто він обійшов на останньому колі, хоча Макс і сумнівався. Він був зацікавлений у нових знайомствах, та все ж в тій компанії бачив лише Деніела, а інші ніби з ним злилися. 

- Це дійсно так, - не став брехати Макс. Та все ж сказав це таким тоном, ніби говорив не про лямборґіні, а про дівчину. 

- Можу влаштувати, - підморгнула дівчина, підтримуючи цю завуальовану гру, - це авто належить моїй родині. Спадок від прадідуся. 

- А я думав, що в полісі жителі не мають майна і всі рівні.

- Це не зовсім так. Все ж є сімейні цінності, що передаються із покоління в покоління - антикваріат, коштовності, картини, книги, різні дрібнички.

- Авто, - посміхнувся Макс й отримав посмішку у відповідь.

- Все це не ховається, та все ж має власника, - знову повернула грайливий тон Таша. То як? Хочеш тест драйв?

- Не відмовлюсь.

- Тоді чекаю тебе тут після закриття.

І білявка, спокусливо посміхнувшись на останок, розвернулась і розчинилась серед інших гостей.

- Ти зацікавив саму Ташу, ну ти даєш, бро, - захоплено промовив Іван. Він знову опинився поруч. 

Заздрість в очах приятеля потішила Макса. 

- Ходімо перекусимо. Здається у мене буде насичений вечір, - посміхнувся Макс і рушив в бік сходів на другий поверх. 

Він так і не покермував лямборґіні, адже це авто вже півстоліття, як було лише гарною обгорткою, моделлю, яка не здатна їздити. Розчарування від нездійсненного бажання перекрив його перший секс. Таша залізла йому на коліна одразу, як він сів за кермо. Макс її не розчарував, принаймні йому так здалось.

Дівчина поцілувала його перш ніж сісти в підїхавший за нею електрокар, а сам Макс вирішив пройтись пішки, незважаючи на пізню годину. 

Його переповнювали занадто сильні та занадто різні емоції.