Розділ 4. Вона

Життя Макса заграло кольоровими барвами. Про самотні вечори в закритих апартаментах можна було забути. Іван став його квитком до різних тусовок. Вони зависали в барах, тренажерних залах, в клубі автолюбителів й інших вечірках. Іван був знайомий ледь не з усім молодим поколінням полісу. І хоча ставлення до нього було зверхнім і він був у ролі хлопця на побігеньках, саме через нього Макс познайомився з цікавими людьми, а правильно поставити себе в компанії - це вже його задача. 

Макс з Іваном прибули до ангару - великої двоповерхової будівлі на кінці полісу. Світле приміщення з вітражними вікнами, де на першому поверсі розмістились сучасні автомобілі й кілька раритетних, в окремому залі. Жінки й чоловіки, переміщались залами, підіймались на другий поверх, де були бар, кафе, магазини і зона для відпочинку. 

Пройшовши залою з сучасним авто, хопці піднялись на другий поверх. Іван йшов до лаунж зони, дорогою замовивши келих бренді. Макс прямував за приятелем, відмовившись від випивки, він розглядав присутніх, особливо ту групу до якої вони підійшли. 

На шкіряних диванах з комфортом та демонстративною вальяжністю розмістились чотири чоловіка і дві жінки. Усі вони були вдягнуті за останньою модою полісу. Жінки були в облягаючих шкіряних штанях та топах, взуття - відкриті босоніжки на не високих підборах. Чоловіки у шортах до колін і майках з щільної тканини, яка переходила в прозору сітку в районі пресу, і відкритих сандаліях. Все для того, щоб продемонструвати здоров'я та красу тіла. Саме тому і жінки, і чоловіки здебільшого мали довге волосся, чисту шкіру без слідів макіяжу, манікюр та педікюр. Серед молоді цінувались підкачані чоловічі тіла з кубиками пресу, біцепсами й ікрами. Жінки теж, за еталоном краси, повинні були мати плоский животик без жиру й складок, пружні груди й сідниці. 

Макс мав гарну статуру, проте до еталону йому було далеко. Проте він не розгубився і слідом за Іваном привітався з компанією. 

- Іван говорив, ви влаштовуєте автозмагання.

- Цікавишся гонками, пустельник?, - звернувся до нього з іронією Деніел - найбільш кремезний хлопець.

- Так, мені це цікаво. Хотів би взяти участь, - не відвів погляду Макс і спокійно відкинувся на спинку дивана. 

- І керувати вмієш?

- Пробував на симуляторі, хочу наживо.

- Ну ходімо, покажеш на що здатен.

Все товариство направилось на перший поверх в залу з авто для змагань. Вони були значно менші за звичайні електрокари, що їздили містом, адже авто для гонок управлялось дистанційно, без водія чи пасажира в середині. 

- Дивись які красунечки. Я не просто влаштовую автозмагання, пустельнику, - сказав Деніел, - я основний розробник цих кралечок. І я навіть дозволю тобі обкатати нову модель.

Макс підійшов до червоної блискучої машини. Вона була гарна, обтікаємої форми, і на відміну від капсулоподібних авто для переміщення, ця була більш приземлена, сплющена, з великими колесами. Та все ж захвату Макс поки не відчував. Можливо, справа в розмірі, адже її довжина сягала 140 см, а висота 54 см. 

Всі хлопці взяли собі авто і вийшли на вулицю, де була траса для перегонів. Дівчата теж обрали авто і покотили їх. Макс попрямував слідом, взявши машину, яка важила приблизно 20-25 кілограм. 

- Ось тримай пульт управління від цієї кралечки. Якщо, як ти кажеш, ти керував на симуляторі, то там те саме управління. 

Макс спрямував авто до стартової лінії.

- Ну що, стандартно три кола, - озвучив Ян, такий же качок, як і Деніел.

- Макс, Іван, вся інформація на табло, бачите? Час до старту, зображення авто на трасі. Все зрозуміло? Ну тоді подивимось на що ви здатні, хлопці.

Макс нажав на пульті старт й одразу розігнав свою машину до максимальної швидкості. Все ж далось взнаки незнання траси і деяка відмінність за відчуттями від симулятора, тому перше коло, він пройшов п'ятим. Та вже на кінець другого був у трійці кращих, а потім обігнав срібляте авто, але все ж прийшов до фінішу другим, трохи відставши від чорного, яке управлялось Деніелом. 

- Класний результат, Максе, - відзначив господар гонки, а всі інші йому вторили, ствердно киваючи головами. Приходь наступної суботи, я включу тебе в загальні змагання.

Макс обмінявся контактами з усією компанією, і пішов в бік ангару. Іван наздогнав його вже в середині.

- Класно ти кермував, бро. Я і не знав, що ти такий майстер.

Макс лиш пожав плечима, він був розчарований. Відчуття азарту було мінімальним, не вистачало почуття швидкості, адреналіну. Гонки на живо мало чим відрізнялись від комп'ютерної гри. Він мовчки пройшов залами, поки не побачив її - найчудовішу і найпрекраснішу. 

Посеред зали з раритетним авто стояла жовта лямборґіні. 

- Ось це краса. Якби можна було сісти за кермо цієї красуні, - не втримав захоплення Макс.