2.2

Макс не знав скільки часу тривала ця умовна "ніч". 
Коли освітлення зникло і він зрозумів, що не у владі його повернути, довелось знову вкладатись на тапчан і пробувати заснути.
Але сон не йшов. Макс крутився, рахував слоників, знову намагався згадати про себе і своє минуле бодай щось. Усе було марно. Змучившись, він усе ж таки провалився в неспокійний сон.
Розбудив його той самий жіночий голос.

- Вам час прокидатись, - холодно промовила Гігея. Вкрай важливо налагодити вірні біоритми, для цього варто дотримуватись режиму.

Знову з'явилось віконечко з їжею і арка з проходом до ванної кімнати.

Закінчивши з усіма "ранковими" ритуалами, Макс сів на тапчан. Звідкілясь він знав, що має прийти лікар. Адже саме так заведено в лікарнях, чи не так? А взагалі дивно, що лікар чи медсестра не навідались до нього одразу як він прийшов до тями.

В кімнаті знову пролунав голос. Механічний. Чоловічий.

- Назвіться, - вимагали звідкись.

- Моє ім'я Макс, - ну хоч щось він про себе знав.

- З якого ви полісу?

Ось і почались складнощі. Але перш ніж зізнаватись у власній амнезії, Макс вирішив хоч трохи розібратись в оточенні.

- Де я знаходжусь? І хто ви? Ви не назвались.

- Я Азарій. Частина ш. і., яка організовує, підтримує та контролює функціонування полісу Східна Європа.

- Ваше ДНК не зареєстроване в жодному з 8 полісів. Поясніть причину.

- Я можу поговорити з лікарем? Чи з будь якою людиною?

- Ні. Питання охорони благополуччя полісу не в компетенції людей. Я чекаю на відповідь.

- Справа в тому, - почав Макс, що я не знаю. Єдине що я про себе пам'ятаю - це ім'я. П'ять днів тому я отямився в пустелі, йшов до найближчого населеного пункту. Потім мене хтось вжалив, стало погано. І ось я тут.

На декілька хвилин в кімнаті запала тиша. 

- Згідно зі звітом Гігеї ваш мозок не зазнавав пошкодження. Є два варіанти, що пояснили б ваші слова: психологічний механізм захисту і брехня.

- Я не брешу.

- Чи даєте ви дозвіл на ментальне сканування?

- Що це?

- Це сканування мозкових хвиль з метою визначення правди чи брехні. 

- Ну добре.

В стіні з'явилась нова арка і в кімнату в'їхав дрон. Він був білого кольору, циліндричної форми з обтічними кутами, десь метр заввишки. Для стійкості, його основа кріпилась на видовжені трикутні шасі. 

- Ляжте на поверхню, - пролунав голос Гігеї. Дрон доєднається до вас і зчитає потрібну інформацію.

Все це було дивно і навіть трохи моторошно - невидимі джерела голосу, команди і дуже мало вихідної інформації. Проте Макс розумів, що інших варіантів не має, адже він нічого не знає про себе і світоустрій. Він потребував допомоги, а для цього треба йти на поступки.

Чоловік ліг на тапчан. Дрон під'їхав до нього з боку голови. Макс відчув прохолодне торкання до скронь. Прикрив очі і приготувався до сканування, щоб це не означало.

- Назвіть ваше ім'я, - пролунав механічний голос від дрона.

- Макс, - вкотре довелось повторювати своє ім'я.

- З якого полісу ви родом?

- Не знаю.

- Ваші останні спогади.

Макс знову прикрив очі, збираючись розказати і про пустелю, і про шлях, і про змію. Але слова перетворились в крик від відчуття невимовного болю. Наче його скронь торкнулось розпечене залізо. Очі наповнились сльозами. Тіло вигнулось дугою. І потім прийшла рятівна темрява. Його свідомість відключилась.