17

Коли з людиною повсюдно трапляються дива, у неї не залишається часу їм дивуватися. Навколо було так багато нового, стільки незвичайного, що голова йшла кругом. Влад вперше за довгий час не хотів сидіти за комп'ютером, його тягло туди, на вулицю, у невідомий світ. Наразі те, що було зовні, могло принести набагато більше задоволення, ніж віртуальна реальність. Він радів припливу сил у тілі, навіть незважаючи на сильнішу напругу. Здавалося, що саме цей постійний опір і змушує кров бігти швидше, а м'язи, що змушені напружуватися, ніби вступили у протиборство з природою. «Напевно, саме цього мені й не вистачало, – думав він, – опору життю».

В обох землян було якесь дивне почуття, ніби вони перебували на тій стадії сп'яніння, коли і весело, і енергія переповнює, але водночас хотілося б більшої концентрації уваги, щоб не наробити дурниць.

- Може, щось тут у повітрі? - Запитала Міра.

- Звеселяючий газ? – сміючись, спитав Влад. Поки що його все влаштовувало, йому не був потрібний вічний контроль над усім, що його оточувало.

- А таке можливе? Якийсь склад повітря, що діє на нашу, незвичну до нього нервову систему іншим способом?

- Міро, ти все ще сумніваєшся, що можливо все?

Дівчина знизала плечима: є ж закони фізики, від яких нікуди не подітися.

- Повітря тут справді інше: солодке, чисте, хочеться дихати на повні груди.

- Більший вміст кисню, немає заводів, що забруднюють повітря, інший склад... та все що завгодно.

Міра із задоволенням переодяглася у місцеві легкі штани та футболку, знайдені у гардеробі.

- О, це круто! - вигукнула вона, як тільки тканина доторкнулася до її ніг.

- Що саме?

- А ти одягни і зрозумієш.

Влад неохоче натягнув штани, приготовлені йому дружиною.

- Ми тут як з інкубатора, - бурчав він. - Жодної індивідуальності. Всі однакові. Тобі не здається це дивним?

- Ні. Я навіть рада.

Влад здивовано дивився на дружину, розмірковуючи над змінами в її поведінці: може, справді якийсь газ? Міра любила вбиратися, їй подобалося провести весь вихідний, гуляючи бутіками і приміряючи вбрання. Коли їй треба було відволіктися, вона читала статті про моду, знала назви всіх сучасних аксесуарів і взагалі створювала враження модної штучки, хоча досягалося це швидше природженим смаком, а не зацикленістю на одязі.

- Хм, це справді круто! – погодився Влад, коли вдягнув штани. Вони були невагомими, неймовірно приємними на дотик, і на кожному кроці ніби ласкаво погладжували ноги.

Дружина вже простягала чоловікові футболку.

- Так можна відмовитися від сексу, - пожартував він.

- Напевно, від таких дотиків буде добре на душі, - задумливо промовила Міра. - Одяг-антидепресант.

Влад притягнув кохану до себе і ласкаво поцілував, вона була такою милкою, коли не бурчала і на її обличчі не було тієї напруги, коли вона намагалася контролювати все довкола.

- Все ж таки вирішив не відмовлятися від сексу?

- Ми все ж таки у Пеклі, хіба можна тут відмовитися від задоволення?

Біля річки жили дивовижні птахи, з дивним оперенням та незвичайними голосами. Міра подумала, що вони можуть бути розумними, хто їх знає. На великому дереві, що чимось нагадувало плакучу вербу, земляни помітили юрких звірків з великими очима, які явно божеволіли від цікавості, але боялися чи соромилися новачків. Звірята виглядали з листя, але варто було до них повернутись, негайно зникали, і навіть легке шарудіння листя не видавало їхньої присутності.

Біля сусіднього будинку сиділа істота, яка найбільше нагадувала кудлатого ведмедя. Вона явно щойно вилізла з річки, бо з неї струмками текла вода, утворюючи калюжі на ганку.

Істота повернулася, і Влад із Мирою змогли побачити її очі – зовсім людські, світло-зелені з маленькою чорною зіницею.

- О! Ти завжди мріяв познайомитись із Чубакою, – прошепотіла Міра, роблячи серйозну міну і штовхаючи чоловіка в бік.

Влад фиркнув і відвернувся, щоб не дай боже не образити сусіда.

– Якщо зараз ми десь зустрінемо Йодо, я тебе обов'язково сфоткаю, – Міра не могла заспокоїтися.

- Перестань, що ти як маленька, - Влад намагався бути серйозним, втім у нього погано виходило.

- Людство ще не готове до таких знайомств: ми дикуни, - зробила висновок Міра.

- Це точно!

- Цікаво, чи є ще розумні раси? І чи є хтось, кого земляни перевершили?

- Може, он тих?

Вони вийшли до будинку, навколо якого зібралися маленькі істоти, що нагадували лисих безхвостих мавпочок. Вони сиділи на траві і билися головою об землю.

- Що вони роблять? – Міра здивовано спостерігала.

- Не знаю. Ніби моляться.

- Як скажеш, - фиркнула Міра. – Моляться! Тут? У Пеклі?

- Але ж схоже.

- Невже можна прилетіти на іншу планету на тарілці, що літає, і продовжувати молитися богу?