16

На березі мальовничої річки розташувалося селище. Всюди стояли невеликі дерев'яні будинки, немов із казки. А навколо куди вистачало очей відкривався вид на природу Пекла: зелена трава, розлогі дерева, широка річка та безхмарне синє небо. Ця картина не могла не викликати у землян захоплення.

- І це пекло? - з посмішкою запитала Міра.

Хрон, почувши назву рідної планети, закивав. Міра посміхнулася йому. Можливо, з часом вони зможуть пояснити місцевим жителям, що на Землі вкладають у поняття «пекло».

Але не лише картина ідеальної природи викликала такий подив у мандрівників.

- Дивись, - прошепотіла Міра.

– Куди? - Влад, як завжди, побачив, що його оточує, з великим запізненням. – Ого! - Нарешті він все зрозумів.

Придивившись, можна було помітити незнайомих птахів та тварин.

– Це що, поселення для інопланетян? - Міра витріщилася на дивовижного птаха, що пролітав мимо.

- Очевидно, так, - відповів Влад. – Напевно, ті, кого вони привезли у сферах, а потім виростили тут.

- Цікаво, чи розумні вони?

- Будемо заводити знайомства.

Хрон проводив гостей в один з дерев'яних будинків, який був складений з гладких полірованих колод, з просторою верандою та акуратним ганком.

Усередині виявилася земна обстановка: ліжка, столи і стільці. Правда, вони були виконані з незвичайного матеріалу – шорсткого, трохи пористого, незвичного, адже зазвичай усі поверхні Землі були досить гладкими. Влад відразу ж подумав, що в ці пори забиватиметься пил, який потім нічим не вимиєш.

– Цікаво, це спеціальна хата для землян? Чи у них усі будинки такі? - Запитала Міра, розглядаючи обстановку.

Влад знизав плечима:

– Місцеві жителі зовні мало чим відрізняються від нас.

Хрон попрощався з ними, дав зрозуміти, що вони можуть господарювати в будинку і відпочивати, показав шафу з одягом і апарат, дуже схожий зі сферою-годівницею з тарілки, після чого пішов.

- Нарешті ми залишилися вдвох, - Міра блаженно плюхнулася на одне з ліжок. - Як я втомилася.

- Дивно все ж таки, чому це місце називається Пекло. Схоже на рай, – Влад придивлявся до апарату для приготування їжі.

- Зазвичай у фільмах головні герої вже згодом дізнаються, що потрапили зовсім не до раю. Їх готують до жахливого ритуалу жертвопринесення, або просто відгодовують для обіду, або вживлюють якісь датчики та ставлять досліди, вивчають, досліджують. Викачують життєву енергію і живлять нею все навколо...

- Ну досить! Будемо бенкетувати.

- Згодна.

Їжа виявилася органічною, вже знайомою по літаючій тарілці, не сказати щоб дуже смачною.

- Те саме, що й на тарілці, - сказала Міра, без особливого ентузіазму відкушуючи шматок від великого «яблука».

- Так, їжа така собі. І нічого нового. Знову цей кисіль.

- Я б випила каву.

– А я пива.

– Я думаю, що це універсальна їжа – підходить для багатьох біологічних видів, засвоюється та не шкодить.

- Невже в них немає нічого смачнішого? - Влад теж відкусив шматок "яблука" і жував його без особливої радості.

- До неземної їжі треба звикати поступово, якщо вона є.

- Я б зараз з'їв стейк. Цікаво, чи вбивають тут тварин заради їжі? Чи для їх високорозвиненої цивілізації це варварство?

- Вони напевно ведуть здоровий спосіб життя, - засміялася Міра. – Як вони тобі?

- Подобаються. Є в них щось… справжнє, не спотворене удаванням. Якось так.

Міра кивнула, вона розуміла, про що говорить чоловік.

- Мені вони також сподобалися. Не відчула жодної істотної інтелектуальної переваги, але якщо говорити узагальнено, то вони однозначно цивілізованіші, чи що… І ще мені дуже сподобалися їхні жінки.

- Чим?

- Не знаю. Просто сподобалися. Ми так мало про них знаємо, що рано робити якісь висновки.

Вони помовчали, допиваючи кисіль.

- Думаєш, у нас буде достатньо часу, щоби в усьому розібратися?

- Звісно, - впевнено сказав Влад. - Це початок нового життя, Міро.

Міра не була впевнена, рада вона чи ні, але дороги назад вже не було. Це була не просто еміграція, це було як померти та відродитися в іншому світі. Тілом пробіг холодок.

На її подив, Влад помітив невпевненість дружини.

- Все буде добре, кохана. Нам потрібно прийняти все, що ми побачимо.

– Ти не хочеш додому?

- Ну-у-у, - протяг Влад, - навіть не знаю. Звичайно, опинитися зараз вдома, у місці, де все до нудоти знайоме і безпечне, насправді, привабливе. Це я до того, що вивчати нове, відчувати стрес, бути чужинцем – дуже важко. Я стільки разів хотів виїхати зі своєї рідної країни, але зупиняв мене саме страх невідомості, я завжди думав, а де гарантія, що на новому місці буде краще і таке інше. Але відкласти переїзд в іншу країну це зовсім інше, неодмінно є почуття, що можна зробити це завтра, Америка чи Німеччина нікуди не втечуть, а в мене є час все обміркувати. А тут зовсім інше... Я б все життя себе ненавидів, якби змалодушився в ту мить.