11

- Мені вже набридло спати на підлозі і харчуватися одними штучними яблуками. До того ж я вмираю з нудьги, нічого не відбувається, ти весь час сидиш, уп'явшись у монітор, - не витримала якось вранці Міра.

Вони були в дорозі вже тиждень, від одноманітності дівчині хотілося завити.

- Ніколи не думала, що самотність буде для мене такою нестерпною. Мені завжди здавалося, що ті, хто сидить у в'язниці, повинні мріяти про одиночну камеру.

- Ти ж не сама, - Влад відірвався від екрану.

- Та невже? – уїдливо запитала Міра.

- Потрібен час, щоб звикнути. Думаю, через рік-два ти змиришся… - він усміхався, але Міра не оцінила його гумору і запустила в нього брудним носком.

- Ось, до речі, любий, навіть тут ти не міняєш своїх звичок. Брудні шкарпетки по всій тарілці.

– Зате я їх міняю!

Міра пирхнула. Вона не могла вигадати, як прати речі, і чиста білизна закінчилася. Її це пригнічувало.

- Ти не хочеш спробувати розібратися, навіщо потрібні ті роботи, що стоять разом із прибиральником?

- Хм... Можна спробувати, - задумливо промовив Влад. - Роботи… так, настав час спробувати зрозуміти їхнє призначення.

Він навіть зрадів новій меті і знову повернувся до екранів. А Міра вже встигла пошкодувати про своє прохання, адже це означало, що чоловік зависне тепер надовго, і їй не буде з ким поговорити. Із занять у неї були тільки книги, але читати добу безперервно вона не могла, їй хотілося дій. Вона робила всі вправи, які тільки могла згадати, іноді бігала кругами до знемоги, але часом їй було нестерпно самотньо.

Єдиним плюсом, який вона знаходила в цих обставинах, був її міцний сон. Щоночі вона чекала повторення кошмару, але він все не приходив. Можливо, їй дійсно потрібно було змінити обстановку? Поки що минуло мало часу: раніше страшний сон міг не повторюватися три тижні, а потім снитися дві-три ночі поспіль, але зараз щось підказувало Мірі, що така кардинальна зміна в її житті справді допомогла.

На відміну від чоловіка, який, просидівши добу біля монітора, потім відсипався по дванадцять годин, Міра спала по сім-вісім годин, не змінюючи земного режиму. А Владу зовсім не був потрібен будь-який режим, він не страждав від вічної пітьми за вікном чи нестачі руху. Іноді він підходив до ілюмінатора і дивився на нього не відриваючись. Цієї миті йому здавалося, що космос поглинув його, наповнив усю його сутність своєю безмежністю, він думав, що ще трохи – і він пізнає вічність. Відчуття було ні з чим не порівнянне – жоден земний наркотик не подарував би такої ейфорії.

- Думаєш, ми маємо шанс побачити в космосі щось незвичайне? Наприклад, скупчення астероїдів чи космічне сміття? – спитала одного разу Міра.

– Ні, я так не думаю. Надто вже космос великий. Ну, хіба тільки нам дуже пощастить, але це як виграти в лотерею.

Просидівши без діла близько години, Міра вирішила поїсти.

- Піду на обід, - повідомила вона чоловікові, котрий, звичайно ж, її не почув. – Тобі замовити? - У відповідь тиша.

Міра махнула рукою і пішла до «їдальні». Вона сіла на підлогу біля годівниці та безрадісно спостерігала, як з'являється чергове «яблуко».

З сусіднього відсіку почувся якийсь незнайомий звук. Міра вже знала кожен шерех на тарілці. До речі, звуків тут було вкрай мало: легке гудіння, коли готувалася їжа, їхні глухі кроки, шелест робота-прибиральника, в іншому ж на тарілці завжди було тихо. Тому невідомий звук одразу ж змусив її загострити вуха. Звук повторився, відчинилися двері до сусіднього відсіку. Дівчина поспішила побачити все на власні очі.

З відсіку плавно вилетів робот у вигляді краплі. Він засік Міру, зупинився, трохи покрутився. Дівчина із завмиранням серця дивилася на дрон. Досі все було добре, чи не дарма вони затіяли все це?

Крапля відвернулася від Мири, вона її не зацікавила. Робот попрямував до центральної кімнати.

Захоплено бурмочучи щось собі під ніс, Влад, що нічого не підозрював та натискав якісь символи на екрані. Робот зупинився за метр від Влада, і на очах здивованої Міри з нього почала з'являтися довга тонка голка, яку він націлив на її чоловіка.

- Влад, обережно! – крикнула Міра.

Втім реакція чоловіка залишала бажати кращого.

– Що? – Влад повертався, як у сповільненій зйомці.

Він дивився на дрона, що завис за метр від нього.

– Схоже, ця голка призначається тобі, – попередила Міра. - Я на твоєму місці не рухалася б.

Влад завмер, а робот плавно рушив у його бік, поблискуючи довгою голкою. Влад схопився з такою спритністю, якої Міра від нього ніяк не очікувала, і кинувся навтік. Дрон, мабуть, теж не був готовий до такого повороту подій, втративши ціль, він нерухомо завис у повітрі.

Єдине місце, де можна було сховатися - це відсік, в якому вони приймали процедури, що очищають. Звідси і з'явився дивний робот. Влад, заскочив туди, негайно зачинив за собою двері, навіть не встигнувши замислитися, що активував панель мало не автоматично, знайшовши потрібні знаки.

Міра подивилася на робота, який ніби теж кинув на неї погляд, трохи крутнувшись, і вони розійшлися в різні боки, щоб зустрітися знову перед кімнатою, де закрився Влад.