Пекло

Друга година ночі, а роботи кінця і краю нема. Денис терпіти не міг замовлення, які потрібно на учора, та ще й такі нелегкі, але гроші є гроші, особливо коли вони дуже гарні. Тому хлопець охоче взяв ліве замовлення на позаробочий час. Денис частенько брав індивідуально розробляти сайти: декілька  ночей, і додаткові гроші у кишені. Тим паче він працював у ті дні, коли його дівчина чергувала в лікарні у нічні зміни. На цей раз робота була не з легких: компанія – замовник хотіла найсучасніший сайт, з неймовірною кількістю гіперпосилань та безліччю банерів. За два роки роботи в IT-сфері, розробляючи програми і сайти, Денис бачив будь-які забаганки клієнтів, але зараз він відчув подив. Гіперпосилання «отримати купон на знижку» повинно було перекидати на сайт з казино – рулеткою. Кнопка «замовити» відкривала сайт іграшок, а якщо клікнути на «прайс», то завантажувався документ з цінами на їжу. Денис ще раз передивився анкету замовника. Аутсорсингова компанія, яка займається наданням послуг з аудиту та бухгалтерського обліку. Тоді до чого іграшки та їжа?

Денис знову звірив усі дані замовлення, банерні реклами, посилання: контент був зрозумілий, у по всім даним вів до аудиту і бухгалтерії. Робити було нічого – робота є робота, а клієнт завжди правий. Можливо, ця фірма запускає проєкт ресторану, чи ще щось таке? Хлопець видихнув і продовжив працювати, адже якщо клієнт завтра не побачить перші результати, то Денис не побачить своїх грошеняток.

Коли проєкт було закінчено, представник замовника особисто приїхав до програміста аби подякувати та віддати додаткову премію. Їм так все сподобалось, що Денису навіть директор дзвонив висловити подяку за таку відмінну роботу. Хлопець с посмішкою забрав свої бакси у доволі неприємного зовні чоловіка, який був високому Денису майже по плече.

- Як ми вже казали, будемо раді і надалі з Вами працювати.  Ви показали себе…

- Чому такі кліки? – Денис вирішив перестати себе накручувати, і запитати у лоба.

- Не зрозумів. Про що Ви?

- Чому у Вас такі дивні гіперпосилання?

- Вибачте, я зовсім не розумію про що Ви. Для мене мова програмістів, як окремий вид творчості.

- Чому, коли клікаєш по кнопці «Отримати купон на знижку», відкривається рулетка, чи при «прайсі» - їжа?

- Ааа, ось Ви про що, - незнайомець посміхнувся, - це реклама. Нам заплатили дуже гарні гроші, аби ми поставили такі дані.

- Але там немає нічого. Ніяких даних магазинів, чи ресторанів…

- Ці дані даємо ми. Ось, наприклад: приходить до нас клієнт і каже: «сподобалась мені та іграшка, що це за магазин?», а ми даємо дані, і заодно намагаємось продати свої послуги. А так, якщо назва компанії буде, то хто до нас прийде? – чоловік знов посміхнувся, але Дениса чомусь ця посмішка дуже нервувала.

- Тобто це реальні магазини?

- Так, звісно! А Вам щось сподобалось? – і знову ця посмішка. Айтішник вирішив скоріше здихатись неприємного гостя.

- Так, там такі цікаві назви страв… Аж закортіло спробувати!

- О, це ресторан «У Альфредо»! на Хрещатику, в центрі Києва! Можу Вам скинути точну адресу, якщо Ви хочете…

- Звісно – звісно! – Денис обережно підштовхував незнайомця до дверей. – Я буду просто неймовірно вдячний! – Вже майже, вже майже… Ось, чоловік вже стоїть за порогом! - А тепер вибачте, але мені потрібно працювати, там такий серйозний проєкт мене чекає! Бувайте! – Бац, і Денис вже дивиться на свої чудові і прекрасні двері у кольорі «дуб».

Хлопець видихнув з полегшенням – щось цей рудий викликав у ньому дуже сильне відчуття тривоги.  Денис був неймовірно радий тому, що спромігся доволі швидко позбутись небажаного гостя, але його радість швидко зникла, коли він побачив на своєму смартфоні смс з адресою ресторану «У Альфредо». У кінці стоять усміхнений смайл… «Та він знущається!» Айтішник закрив вікно із повідомленням і набрав знайомий понад 15 років номер.

- Чого тобі, зубрило?

- Радий тебе чути, друже! – Денис посміхом натягував кросівки. Він був впевнений у відповіді, але як і завжди мав спитати: - Не хочеш випити? У мене вихідний.

- Та що за дурне питання?! Звісно! Зараз до бабусі збігаю, і чекаю тебе у «Дакі»!

- Я вже їду, - хлопець глянув у дзеркало: чорняве кучеряве волосся майже закривало лоба – треба було вже стригтись. Потерті джинси і футболка висіли на високому і худорлявому хлопцю як на скелеті. «І так піде!» - Денис закрив двері з іншої  сторони і поспішив до автобусної зупинки, адже йому їхати потрібно було через усе місто.

Бар «Duck» знаходився майже біля самого дому його найкращого друга - Сергія. Той обожнював цю забігайлівку, обов’язково повинен був хоч раз у тиждень витратити там пару сотень. Сергія Денис знав ще зі школи – вони навчались разом з  першого класу, а з третього почали товаришувати після того, як Сергій вступився за програміста. Вже тоді, Денис обожнював читати, сидіти сам увесь день і щось вимальовувати. Його усі діти дражнили, називали «зубрило», ховали увесь час його портфель. Але після того, як Сергій став на його захист, тільки одна людина могла назвати його «зубрило» - він сам, чим ніколи не нехтував скористатись під час жарту, або для того, щоб подражнити. Ніхто не вірив, що з Дениса вийде щось путнє, навіть його батьки, але Сергій ніколи не втрачав віри в те, що хлопець досягне усього що хоче. Так і сталось: Денис працює в найкращій IT- компанії Києва, купив квартиру, має чудову дівчину… А ось Сергій хоч і намагався, але нічого не досяг – усі гроші йшли на утримання батьків – інвалідів і бабусі. Він завжди відмовлявся від грошей, які йому пропонував Денис просто дати, без повернення: Сергій був гордий, ніколи нічого не брав, і не приймав допомоги. Він завжди хлопав друга по плечу і казав: «Ти хочеш мене образити?», і сміявся, сміявся, сміявся… Він завжди на все сміявся… За це його Денис і обожнював: щоб не сталось, його друг завжди знаходив вихід, він завжди боровся до кінця і перемагав, і завжди робив це з посмішкою.

Саме ця посмішка чекала програміста за їх улюбленим столиком в «Дакі» в кутку біля вікна. Сергій був трохи схожий на сьогоднішнього неприємного гостя Дениса: теж рудий, трохи в тілі, світло-зелені очі, але ж ця посмішка… У його друга вона була щира, привітна, неймовірно добра, і так і спонукала посміхнутись у відповідь. А у дивного гостя тільки викликала відчуття гидливості, і була неначе фальшива. Денис обійняв Сергія і всівся поряд, де вже стояло замовлено йому пиво – його улюблене.