-35-

Після того, що трапилося в клубі Агата більше не могла там знаходиться та і не хотіла, тому попросила Гордія забрати її кудись. Але, спочатку, вона мусила попрощатися з Діаною, або відвести подругу додому, якщо вона також втомилася від шуму та гаму клубу. Вони йшли поруч, тримаючись за руки, пробиваючись крізь натовп. Агата тремтіла злегка, і цей тремор змушував її сильніше стискати руку Гордія. 

— Я поруч, ти в безпеці, — шепнув їй на вухо, і Агата усміхнулася у відповідь. Вона раділа, щиро раділа, що він тут, з нею, знову її врятував. Вона була вдячна долі, що їхні дороги перетнулися і тепер вона більше не сама. Ніколи. 

 — Як ти дізнався, де я? — нарешті спитала вона, коли вони повільно підіймалися сходинками на другий поверх. 

— Інтуїція?

Агата знову всміхнулася. 

— А якщо серйозно?

Він зупинився.

— Я був тут на зустрічі і раптом побачив тебе. Але подумав, що може здалося, — Він дивився на неї не відводячи погляду в якому плескалось тепло та бажання, — Та все ж таки вирішив перевірити. Може, я збожеволів і в кожній дівчині бачу тебе? — Вуста Гордія розтягнулися в лукавій соковитій усмішці, змушуючи її тіло наповнитися адреналіном та бажанням. 

— Тоді, я щаслива, що ти збожеволів, бо саме це врятувало мене. 

Агата не втрималася і поцілувала його. Цілунок був короткий, але ніжний та вдячний. 

— Тепер ти завжди в моїй голові, і в моєму серці.

Вона знову поцілувала його, без страху, що хтось побачить, без вагань та сумнівів, бо тепер знала напевно — вона закохана і це почуття взаємне. Хоч Гордій і досі нічого їй не казав, вона це відчувала. 

Опинившись біля столика, Агата та Гордій трималися за руки і Діана мало не впала зі стільця від шоку. Вона різко зіскочила на ноги і прочинила рота. 

— Що я пропустила? — кліпаючи віями, запитала і перевела погляд з Агати на Гордія, потім на їхні руки. 

— Потім розкажу, — Агата підійшла і шепнула їй на вухо, — А зараз мені треба зникнути, прикриєш, якщо батьки раптом дзвонитимуть тобі? 

— Звісно, — відповіла їй Діана, — Будь обережна. Раптом що, дзвони одразу. 

— Гаразд. А ти ще будеш тут чи тебе відвезти? 

Діана глянула на Гордія, потім на Агату і хитнула головою. 

— Ні, дякую, я ще побуду тут. 

— Гаразд. Тоді, на зв'язку. 

Місто після клубу здавалося іншим — спустошеним, сплячим та повільним. Усі вогні стали більш тьмяними, звуки майже стихли, а прохолодне повітря ночі загасило те полум'я страху, котре вселив в неї Ростислав. Вона дійсно злякалася, що він може зробити їй боляче, і якби поруч знову не з'явився Гордій, хтозна чим би все закінчилося. 

— Дякую, що знову мене врятував, — умостившись на сидінні авто, мовила Агата. Вони їхали по нічному місту у невідомому їй напрямку, але вона не хвилювалася. Поруч з Гордієм почувалася у безпеці. Їй було затишно та добре. 

— А куди ми їдемо? — зрештою поцікавилася вона. Вони були вже далекувато від центру міста, вулиці були порожніми, а райони змінювалися один за одним.

— У своє лігво, — серйозно мовив він, стискаючи міцніше кермо, — І я не жартую.

— А я не боюся, — вона справді так вважала, бо знала, що він її ніколи не скривдить. Відчувала це серцем, і мабуть, саме тому так тягнулася до нього. Бути поруч з Гордієм, в його обіймах, їй видавалося чимось природнім, натуральним, неначе вони були створені один для одного колись давно. Просто вони загубилися, а тепер знайшлися. 

— А мала б, Агато, а мала б! — наголосив він від чого вона засміялася, голосно та дзвінко. 

— Говориш, як маніяк якийсь, але, вже пізно, треба було попереджувати про це раніше, — серйозно додала.

— Раніше? Це коли? 

Гордій прожовжував вести автомобіль, дивлячись строго на дорогу, але вона все одно відчувала на собі його погляд. 

— Коли рятував від інших маніяків у парку. 

— Ах, тоді? Справді? 

— Так, так. 

Агата потягнулася рукою до радіоприймача і включила першу ліпшу станцію, яка їй сподобалася. Салон автомобіля заполонила лірична музика минулого століття. Вона відкинулася на спинку сидіння і закрила очі, насолоджуючись моментом. 

Музика, спокій і Гордій поруч — те що зараз робило її щасливою і про все інше думати не хотілося. І зовсім швидко Агата задрімала, огорнута теплом в салоні. 

— Приїхали, — шепотів їй Гордій на вухо, ніжно торкаючись щоки пальцями. 

— Де це ми? — Агата розплющила очі та всілася ріаніше. За вікном була багатоповерхівка. Місце незнайоме їй. 

— Тут моя квартира. Йдемо, покажу.