-34-

Клуб “Сапфір” був одним із найпопулярніших у місті. Тут завжди було гучно, завжди людно, і освітлення таке, що доводилося мружити очі. Цей клуб був ідеальним місцем для тих, хто хотів розважитися, відпочити, або просто загубитися. І саме туди відправилися Діана та Агата в найближчий вихідний. Діана — бо хотіла трохи перепочити від навчального процесу і наповнити голову та тіло приємними емоціями, а Агата — тому що набридло бути сірою мишкою, котра боїться тіні власного батька. Зрештою, вони майже не розмовляли після її витівки і тому Агата вважала за потрібне чинити так, як хоче лише вона. Можливо, це не зовсім було правильно, але образа та гнів диктували свої умови. 

Коли Діана та Агата увійшли до клубу, там вже на повну розважалися їхні однолітки. Музика гриміла так, що аби почути один одного їм треба було прикласти губи до вуха. На танцполі метушились силуети, які хотіли лише одного — забути, розслабитися, відчути. Дехто стояв біля барної стійки і вмовляв бармена налити міцного, хтось сидів за столом на другому поверсі звідки відкривався гарний вид на танцпол, а хтось очікував, коли мелодія зміниться на ліричну і можна буде запросити дівчину на танець. 

Агата була у червоній сукенці з відкритими плечима. Волосся своє вона розпустила, зробила макіяж та нафарбувала губи блиском. Вона почувалася впевненою, вільною, сміливою і на диво спокійною. Можливо, тому що вона вперше не питала дозволу, не брехала і не вигадувала, а просто поставила перед фактом — вона йде в клуб з Діаною і їй не потрібні габаритні охоронці за спиною. 

Батько як завжди був проти відсутності охорони, але наполягати не став, адже в клубі охорона теж є, і він знав куди йшла донька. Мати лише закотила очі, і продовжила готувати на кухні свій фірмовий пиріг. Малому Вадиму було байдуже і він лиш усміхнувшись, пішов у свою кімнату. 

І ось, Агата вже рухалася через натовп до свого столика, який вони з Діаною замовили. 

— Ну що, за гарний вечір? — мовила Діана, підійнявши вверх свій коктейль. 

— За гарний вечір, — відповіла їй Агата і пригубила коктейль. А далі вечір плавно проводив їх у світ музики, танців, коктейль та симпатичних хлопців, котрі раз по раз підходили познайомитися, але дівчата відмовляли. 

Вони сміялись, танцювали, пили коктейлі — один, другий і просто насолоджувались вечором та компанією одна одної. Але з кожною хвилиною Агата відчувала, що всередині не так п’яно, як спокійно. Гордія поруч не було, але він був у її голові, в кожному русі, в кожній відмові потанцювати чи познайомитися. Вона більше не хотіла нікого окрім нього. 

Після чергової рухливої музички дівчата всілися за столик, щоб перепочити і до них несподівано підійшов він. Ростислав. У білій сорочці, темних штанах, з улесливою посмішкою і поглядом, у якому вже світилась образа. Агата зітхнула, Діана закотила очі і прошепотіла:

— Тільки його тут бракувало. 

І лиш Агата повернула голову, аби дотягнутися до телефону, як Ростислав притяг стілець і сів поруч. 

— Агато, привіт. Може, ти нарешті звернеш на мене увагу? Хоч сьогодні, га?

— Привіт. Не думаю, що сьогодні — твій вечір, — відповіла вона різко, вдаючи, що читає в телефоні щось набагато важливіше, ніж розмова з ним. 

— А мій шанс? Я приїхав, хоч і не планував. А ти навіть не написала жодного разу, а могла б. 

Від його штучної усмішки віяло холодом, небезпекою. 

— Не писала і не збираюсь писати, Ростиславе. Відпусти ситуацію і забудь мене. 

Він стиснув губи. Очі потемніли. Він був злий, але наполягати не став. 

— Ми ще поговоримо, — промовив, — Без свідків.

Агата видихнула, коли він пішов. Ніби стало легше, але якесь погане передчуття не давало заспокоїтися. Скільки ще разів вона має відмовити йому, аби він нарешті заспокоївся?

— Я в туалет, — мовила до Діани, — Якщо не повернусь за п’ять хвилин — дзвони в поліцію.

— Буду з таймером, — відповіла подруга, напівжартома.

Агата підвелася, взяла сумочку і телефон і рушила до вбиральні. Коли вже поверталась назад, постать Ростислава виринула з-за рогу несподівано. Агата зойкнула і мало не повалилася назад, але він перехопив, спіймав за руку та притис до стіни. 

— Що ти коїш? Відпусти! — гучно сказала вона, але 

— Ти справді думаєш, що можеш так просто втекти? Після того, як принизила мене перед моїми батьками? — голос Ростислава звучав хижо, і лякав її по-справжньому. Вона не думала, що він на таке здатен. 

— Не смій, — прошипіла вона. — Не смій торкатись мене, — вона спробувала його відштовхнути, але не змогла. Ростислав усміхнувся лукаво. 

— Ти не в тій ситуації, аби диктувати правила, люба. 

Він наблизився. Її плечі притиснулись до холодної стіни. Його обличчя вже було поруч, зовсім поруч  і саме в цей момент вона почула голос. Рідний голос. 

— Відійди від неї. Зараз же.

Ростислав озирнувся. У проході стояв Гордій. Чорна футболка, джинси, пальто розстебнуте, наче все як завжди, але погляд був крижаний. Він був дуже злий. 

— Ти хто такий? — спробував огризнутись Ростислав, а Агата пробувала відсунутися.