-26-

Агата сиділа в кабінеті декана і нервово крутила в руках ремінець сумки. Перед нею в чорному шкіряному кріслі сидів декан і крутив в руках ручку. Погляд його був спрямований на пояснювальну записку, яку написала Агата згідно протоколу в їхньому університеті, і яку її змусив дати викладач з Релігієзнавства. Цей професор виявився доволі злопам’ятний, хоча всі більше боялися мимри. 

— Це, звісно, не значне порушення, Агато, — декан підійняв погляд, і вона стримано усміхнулася та кивнула. Сподівалася, що він розуміє ситуацію і не стане повідомляти про цей інцидент її батькові, — І покарання не буде, але… — він зітхнув, відклав ручку, встав та почав ходити по кабінету, — Але якщо ситуація повториться я буду змушений про це повідомити. А взагалі, краще не зариватися з викладачами з інших кафедр, бо ми на них впливу не маємо. І навіть зв'язки твого батька тут не допоможуть. 

Вона мало не закричала: “до чого тут її батько?” Як же всі вони її дістали!

— Я розумію. Ситуація вийшла безглузда і більше не повториться. 

— Я на це сподіваюся. Можеш бути вільна. 

Агата кивнула, підірвалася з крісла і практично вибігла з кабінету. Але на лекцію вже не повернулася. Не було сенсу. Натомість вона пішла до вбиральні. Там вмила обличчя, поправила зачіску і нанесла блиск на губи. Задоволена власним виглядом, Агата вирішила  піти в столову та перекусити. Від усієї цієї безглуздої ситуації в неї з'явився апетит. Та не встигла вона пройти і кілька метрів, як з-за вугла, в коридорі з'явився Ростислав. Агата здивовано підійняла брови. Що він тут робить? 

— Привіт-привіт, — мовив до неї таким солодявим тоном, що аж плюватися хотілося. 

— Ну, привіт. 

Агата кивнула головою та не зупинилася. Вирішила, що таки йде в столову. Можливо, Ростислав тут не задля неї. 

— А куди це ти тікаєш? — він схопив її за зап'ястя та змусив зупинитися. 

Агата знову здійняла брови, але тепер не від здивування, а через розуміння того, що він коїть. 

— У мене є справи. Чого тобі?

Як би Агата не поводилася з цим Чупаком: суворо, беземоційно чи байдуже, він все одно не відставав. Прилип, як та піявка і не давав їй спокою вже стільки часу, що вона толком і не пам'ятала, коли це почалося. Так, наче він завжди був десь поруч. 

— Чого ти така злюка? — запитав, і поклав іншу руку їй на талію, притягнув до себе та повів у бік вікна навпроти місця, де вони стояли. 

— Гей, що ти собі дозволяєш? — вона скинула його руки з себе та відсунулася від нього. 

— Та чого ти? Я лише обійняв? Хіба це злочин?

Ростислав усміхався своїми усіма наявними зубами і зі сторони, мабуть, здавалося, що вони мило бесідують, та це було не так. Він її дратував, і з кожним днем все сильніше. Як і власні батьки, котрі штовхали її в його обійми, бо — статус, репутація, багатство. А вона вже ладна була піти і мити під'їзди, тільки б не чути цих повчань та стати нарешті вільною. Можливо, саме час?

— Злочин, якщо ти робиш це проти моєї волі. Це домагання і вони караються кримінальним кодексом не лише цієї країни. 

Ростик не зблід, не злякався і не спохмурнів від її слів, навпаки — засміявся. 

— Скажеш таке, дурненька, — мовив до неї, — Хіба я схожий на поганця? 

Агата хитнула головою, хоч не була певна в тому, на що здатен Ростик. Вона його не знала і пізнавати не хотіла. Однак, мабуть вона таки перегнула палицю. Він же просто симпатизує їй, і хоче взаємності, бо наївний вірить в примарний шанс. Та якщо раніше, вона йому його не давала через відсутність симпатії, то тепер все ще складніше, бо вона — мала Гордія. 

— Не схожий. Наче, — зрештою промовила. 

— Ну от. — він став поруч, оперся на підвіконня, — Чув, що ти була у деканаті, — мовив між тим…