-24-

— І все-таки, Агато, — голос батька звучав владно та впевнено, як завжди, але в ньому бриніла незадоволеність, — ти поводилась невідповідно. Ми не для того виховували тебе в повазі до сімейних цінностей, щоб ти осоромлювала себе і нас.

— Осоромлювала? — повторила тихо. — Тим, що не станцювала з сином когось важливого? Що не вдавала захоплення фондовими ринками? Невже це так важливо?! 

Сніданок був смачним, кухарка постаралася: омлет із шинкою, зелень, підрум’янений тост. А на десерт — свіжі фрукти, випічка та чай. Але Агата цього не помічала, бо з першим словом батька у неї пропав апетит. 

— Ти демонструвала відстороненість та байдужість а люди це помічають, — втрутилась мама, — Ми ж про тебе дбаємо. Будуємо тобі майбутнє. А ти… — вона зітхнула так, неначе Агата не просто мовчала на суперважливому прийомі, а напилася та станцювала оголеною на столі якогось депутата чи мецената. 

— Будуєте не мені, а “під себе”! — вибухнула вона, і відставила виделку у бік, — Я вже не дитина, щоб весь час казати, що маю робити. Я маю свої мрії та бажання, захоплення зрештою. Життя не складається лише з факту “вдало вийти заміж”. 

Батько відклав газету, котру наче і не читав, бо ж весь час споглядав суворо на Агата, як і матір. Тільки Вадим сидів тишком-нишком, порпаючись виделкою в омлеті та вдавав, що його там немає. 

— Ми хочемо бачити тебе поруч з людиною, яка має гарну репутацію, ім’я, яка може підтримати, забезпечити. Хіба це злочин?

Агата склала руки на грудях, намагаючись так захистити себе, втримати рівновагу. В голові віже набатом звучала лише одна думка: “втекти, сховатися, порушити правила!”

— Так, злочин! Якщо я не маю права голосу! — Агата рвучко підвелась. Накипіло! Дістали!  — Я не голодна. До університету доберуся сама. 

Вона залишила сніданок недоторканим і пішла до своєї кімнати. Зібрала речі, закинула сумку на плече і вийшла з дому. А ще через двадцять хвилин, вона вже стояла на зупинці. Вперше за довгий час Агата вирішила поїхати не в авто з охороною, не з батьком за кермом і навіть не на таксі, а як усі звичайні люди — маршруткою. Їй потрібен був час, щоб подумати та охолонути, бо з таким бардаком в голові — вчитися вона не зможе. 

В університеті Агата сиділа на перших рядах, уважно слухала лекції, занотовувала, відповідала на питання і старалася поводитися, як завжди, але все це відбувалося на автоматі. Бо в голові крутилися думки, ранкова розмова повторювалася, як та пісня на касеті, стрічку якої зажувало. Усередині — все ще бурлило, кипіло, вибухало. З кожним згаданим словом, що сказав батько, Агата знову і знову зривалася в прірву і розбивалася. Їй так боліло, що хотілося вирвати серце з грудей, аби більше не відчувати себе так. 

— Мене це дратує і ображає, — прошепотіла вона до Діани на перерві між парами, — Вони на мене тиснуть. Щодня нагадують про свої дурні правила, про те, що я повинна робити, коли і як. І ображені за те, що я не хочу заміж за того, кого вони вибирають. 

— Огоооо, — протягнула Діана, зі співчуттям, — Знову розмови про Ростислава? — скривилась подруга. Їй він теж не подобався. 

— Та про все. Я не витримую вже. Я не хочу бути “донькою прокурора”. Я хочу бути собою. Просто собою, а їм це чомусь невтямки. 

Діана кивнула, стисла її руку, намагаючись хоч якось підтримати. 

— Можливо, тобі варто поговорити з ними знову? Більш категорично, чи пояснити усе так, як ти мені от це кажеш?

Агата зітхнула, відвела погляд, оглядаючи залу і чи ніхто не підслуховує їх. 

— Гадаєш, я не пробувала? У них наче ті “шори” на очах. Нічого не бачать і не чують, крім власних себе коханих. 

Діана підтисла губи, схилила голову на бік. Їй було невтямки, як це, слухати когось, крім себе, мати ще когось поруч, чути іншу думку. Змалку вона була сама і могла розраховувати лише на себе.

— То, можливо, влаштуй бунт? 

— Втекти з дому? Це ж смішно… — І саме в цю мить завібрував телефон Агати. На екрані висвітлилось ім'я Гордія. Він написав їй повідомлення  

“День ще тільки почався, а мені вже не вистачає тиші й... тебе. Як ти?”

Агата усміхнулася і сховала телефон у сумку. Та Діана встигла помітити, якою схвильованою стала подруга від одного повідомлення. 

— Я чогось не знаю? — поцікавилася Діана, а Агата завмерла з прочиненим ротом.

— Агато?