-23-

Дорогою додому Агата мовчала. У машині було тихо, як у залі суду перед оголошенням вироку, але атмосфера була такою ж — напруженою. Мама сиділа попереду, поруч сидів Вадим, а тато був за кермом, зосереджений, як завжди, коли не в кабінеті, але все одно в “режимі прокурора”. 

Світло фар ковзало по нічному асфальту, а думки Агати раз по раз поверталися до Гордія. 

Що він там робив? З ким мав ту зустріч? 

Вона так мало знала про нього, що доводилося вигадувати щось, фантазувати, бо шукати самій не хотілося. Бо це б виглядало, що вона шпигує і не довіряє йому. А вона хотіла довіри та підтримки, розуміння до себе, тому і чекала, коли сам поділиться. Їхня перша розмова врізалася в пам'яті і вона розуміла, що стосунки Гордія з сім'єю не прості, а сьогодні в цьому впевнилася. 

— Агато, — мамин голос прозвучав стримано, але вона відчула роздратування, — Чому ти не танцювала більше ні з ким? 

— Не хотіла, — коротко відповіла Агата, дивлячись крізь вікно, роздивляючись місто. 

— Не хотіла? — Мама повернулася до неї, примружившись. — Це не дискотека в гуртожитку. Це вечір, де формуються зв’язки, стосунки, будується репутація. Я тобі вже казала, що ти мусиш…

— Я не мушу нікому нічого. Я туди не танцювати прийшла, — чітко відповіла, ігноруючи здивований та водночас злющий погляд матері. 

— Ти прийшла туди, як донька прокурора. І мала поводитись відповідно.

Агата закотила очі. Знову стара пісенька. Це вже її починало дратувати. 

— А я поводилась, як людина. Я не рекламний банер нашої родини!

— Що за тон? — втрутився батько, не повертаючи голови. Його голос був спокійним, але в ньому читалася чітка межа, яку вона перейшла. 

Ну і нехай!

— Нормальний. — Агата відчула, як її щелепи стискаються, як серце скаче галопом, як тіло напружується, — Я взагалі-то ще й студентка. Маю навчання, мрії, цілі. Мене більше цікавить Лондон, ніж хто там хоче з кимось танцювати.

— Лондон не змінює того, що тобі потрібне гідне коло. — Тато говорив сухо. — Підтримка. Люди зі статусом. І так, серед них є ті, хто гідний тебе. І з ким варто дружити. 

Вона зітхнула, дещо театрально, іронічно. Юо вже сто разів чула ці слова, фрази. Нічого не змінювалося роками і вочевидь ніколи не зміниться. Тільки вона змиритися не могла. 

— Наприклад, Ростислав, так? — вистрілила зухвало вона. — Той самий, який питає мене про сукні, бо не знає, як пишеться “прецедент”? А ще дуже любить хвалитися тим, що має авто на яке не заробив і копійки?

— Ростислав — із хорошої родини. Він вихований, перспективний. І він справді цікавиться тобою. 

— Він цікавиться, ким є мій тато! А не мною!

Машина зупинилась перед під’їздом. Агата розстібнула пасок ще до повної зупинки. Збиралася вискочити щойно авто зупиниться. Їй було душно поруч з цими людьми.

— Агато, не драматизуй, — втрутилась мама. — Ми просто хочемо як краще.

— Тоді довірте мені себе. Я — не ваша інвестиція. І точно не чиясь наречена за розрахунком!

Вона вискочила з авто, грюкнувши дверима, і стрімко пішла до будинку. В голові калатала злість, а в серці щось надірвалося і боліло. 

Скільки можна? Скільки ще їй нагадуватимуть, що вона — донька когось? Чи в цьому місті вона не може бути просто собою? Чому завжди треба все контролювати?

Агата була зла, роздратована і на межі того, аби втнути дурницю. Настільки, що лише страх наслідків зупиняв її. 

Опинившись у своїй кімнаті вона скинула сукню, ніби знімала броню, котра її зовсім не захищала від нападок рідних. Потім зняла прикраси, розплела зачіску, стерла макіяж і надягла піжаму. В ній  вона почувалася набагато краще, аніж в дорогій сукня. В ній, вона була собою. 

Поклавши телефон на тумбу поруч з ліжком, Агата лягла в ліжко, накрившись ковдрою до носа. Холодна подушка трохи остудила її запал, і вона відкинувшись назад, полегшено видихнула. Заплющила очі, уявила його перед собою: очі, губи, руки. Їхні поцілунки, обійми, дотики. Все ставало таким реальним, справжнім і нестримним, що іноді це її лякало. Допоки вона не відчула його подих на своїй щоці, тепло його тіла та серцебиття, котре шаленіло ще більше аніж її власне. Якби все було так просто. Якби вони могли бути просто собою.