-22-

— Ходімо в зал, я познайомлю тебе з родиною, — між поцілунками мовила Агата. 

Від однієї думки про зустріч Гордія та її батька в венах бурлила кров і серце від цього стукотіло, немов шалене. Та вона знала, рано чи пізно, а вона має відбутися, ця зустріч, і сьогодні був хороший момент. Гордій був одягнений не так, як зазвичай та й складав правильне враження.  А для її батьків вигляд мав важливе значення, і що гірше (на думку Агати) часто грав з ними в злий жарт. Бо зовнішність буває оманливою. Як от до прикладу ситуація з Ростиславом. Так, він гарний хлопець, симпатичний, але доти, поки не відкриває рота. 

— Не сьогодні, — відповів Гордій, зупиняючись та випускаючи її з полону своїх обіймів. Варто було б завершувати їхнє імпровізоване побачення, котре і так було спонтанним та не обдуманим рішенням з його сторони. А доручення не чекали, вони були нагальні та мали виконуватися вже. 

Агата засмутилася. Це було помітно по виразу її обличчя: погляд потух, усмішка зникла та і сама вона помітно спохмурніла. 

— Я б з радістю, — запевнив її Гордій, — Але не сьогодні. Я тут у справах і не можу займатися чимось іншим. Я і так відійшов від плану. 

Вона опустила руки, котрі ще мить тому обіймали його плечі, відвела погляд в бік і попри смуток, котрий раптово накрив її, промовила:

— Розумію, — вона знизила плечима, — То наступного разу. 

Вона сподівалася, що цей раз колись таки настане. Їй би хотілося цього.

— А що за справи? — вирішила змінити настрій розмови вона, бо відчувала, що зараз розплачеться від образи. В її думках все було вже сплановано. І це було ідеально. 

— Сімейний бізнес, — Гордій відступив на крок, дістав з кишені піджака телефон. Він вібрував, а екран миготів. Імені контакту Агата не бачила, але по тому, як змінилося обличчя Гордія, зрозуміла, що то дуже важливий дзвінок, — Вибач, я мушу йти. Я вже і так затримався. 

— Звісно. 

Вона не рушила з місця, так і стояла притиснутою спиною до стіни, використовуючи її як опору. 

— І будь ласка, — мовив Гордій, відкриваючи двері та виходячи в коридор, — не танцюй більше з тим віслюком. 

— З яким ще… Ааа… — це змусило її усміхнутися. Кращого прізвиська для Ростислава вона б і не змогла вигадати. Але більше її порадувало те, що Гордій ревнував. Він її ревнував, а отже, мав почуття. І їй це не здалося. Вони справжні. Він справжній. А те, що не познайомився з батьками, не біда. Ще буде можливість. 

Гордій зник так само несподівано, як і з'явився. І їй на мить здалося, що все було сном, її маревом, а не випадковою зустрічю там, де жоден з них не мав бути. 

Сімейний бізнес… Поки Агата виходила з кімнати, що на якусь мить стала прихистком їхніх гріховних бажань, та прямувала у зал, вона думала про слова Гордія, про його родинний бізнес, про його сім'ю. Хто вони? Чим займаються? Як їх звати? 

Мабуть, вони такі ж любителі правил та законів, як і її, якщо Гордій так само втікає від них. Й так само прагне свободи, як і вона. Або ж ще банальніше, він не хоче займатися тим, що й його родина, а йому не дають вибору. Бо ж статус, престиж, багатства треба примножувати. А людина просто хоче жити і робити власний вибір, власні помилки, відкривати нові горизонти. 

Якби Агату колись запитали про вибір професії, вона б сто відсотків вибрала щось інше. Не юриспруденцію, хоч з часом і полюбила її. 

Решту вечора Агата крутилася довкола інших гостей: з кимось розмовляла, когось навіть вдавано слухала, але танцювати більше не йшла. Ні з Ростиком, ні з кимось іншим. Вона вдавала, що не чує, або ж казала, що втомилася, бо у неї розболілася голова. Хоч все про що вона думала і мріяла весь час, аби Гордій повернувся до неї та запросив на танець. З ним, вона б охоче танцювала назло всім Ростикам та власній матері, котра решту вечора невдоволено зиркала на неї.